Історія (особливості застосування ББО в різних країнах)
З моменту своєї появи (60-ті роки ХІХ ст.) подібна різновид броненосців стала активно застосовуватися усіма морськими державами.
За логікою, першим з шанувальниць повинна була б стати “королева океанів” Великобританія. Будучи морською державою, вона завжди дотримувалася концепції: “кращий спосіб оборони – не підпускати до своїх берегів противника, громлячи його сили на підході”. А берегові панцирні кораблі як не можна краще підходили для цієї мети.
Всупереч очікуванням, британці не особливо яро використовували ББО. Тому що для захисту певних портів, гаваней, а також берегових об’єктів від ворожих кораблів, здатних до них прорватися, застосовувалися списані класичні броненосці, не придатні для ведення бою в першій лінії.
Та все ж жителі туманного Альбіону спробували впровадити цю різновид. Правда, тільки в періоди загострення зовнішньополітичних відносин з Францією у другій половині 60-х рр. Але умови британських водних володінь ББО себе не виправдали, і до початку ХХ ст. майже всі вони були списані, а уряд відмовився від подальшого виробництва цього підкласу судів.
Французів даний вид панцирних судів зацікавив більше британців. Дізнавшись, що останні взяли на озброєння броненосці берегової охорони, нащадки галлів і самі почали активно впроваджувати новинку в свій флот, починаючи з 1868 р. Мета – забезпечити оборону узбережжя дешевою альтернативою повноцінних бойових кораблів.
Незважаючи на більшу кількість одиниць, особливо корисних змін в базову конструкцію французи також не внесли. Оскільки потенційним своїм морським ворогом вони вважали Великобританії – всі нововведення, по суті, були копіюванням англійських моделей.
Але і в прибережних водах французького узбережжя, такі судна виявилися не особливо практичними. Тому поступово інтерес цієї держави до берегових броненосцям зійшов на немає.
У 80-х роках ХІХ ст. у відносинах Російської імперії та Німеччини намітилося явне погіршення. Керуючись принципом Si vis pacem, para bellum, німці почали зміцнювати обороноздатність у власних мілководних прибережних водах, прагнучи запобігти потенційну атаку Балтійського імперського флоту. Броненосці берегової оборони з дрібної осадкою стали вдалим рішенням для цієї місцевості. Тому вони були чисельніші, ніж у французів та британців.
Перший німецький ББО був побудований в 1888 р. і на його основі у наступні 8 років було вироблено ще 7 таких же судів. На відміну від сусідських, конструкція таких кораблів дозволяла їм безпечно плавати не тільки на мілководді, але і у відкритому морі. Відрізняються практичністю німці стали робити їх універсальними. Незважаючи на цю перевагу, до початку ХХ ст. і в цій країні відмовилися від виробництва таких броненосців, віддавши перевагу повноцінним бойовим кораблям.
В Австро-Угорщині пріоритетом на другу половину ХІХ ст. були сухопутні війська. Тому флоту виділялося мізерна зміст. Цей дефіцит коштів і підштовхнув австро-угорців до будівництва броненосців берегової оборони. Сталося це на початку 90-х.
Така ж обмеженість у засобах сприяла тому, що кораблі, (спроектовані в цій країні) були досить дрібними і за габаритами, і стосовно озброєння.
Однак саме це і стало головною їх перевагою, вони були більш стійкими і швидкохідними, ніж аналогічні ББО інших держав, поступаючись лише повноцінним броненосцям. Вдала конструкція в купе з грамотним застосуванням, дозволила з їх допомогою австро-угорцям потіснити італійський флот в Адріатиці.
Ще одна країна, яка стала використовувати броненосці берегової охорони з-за дефіциту бюджету – Греція. Це відбулося в другій половині 60-х. Всі такі кораблі греки замовляли у Великобританії. Незважаючи на крихітні розміри і слабку швидкість – вони були перлинами флоту Греції аж до 90-х.
Через загострення стосунків з Османською імперією наприкінці ХІХ ст. греки потребували поповнення свого флоту більш потужними судами. Проте все та ж бідність не дозволила побудувати повноцінні панцирні кораблі. Замість них флотилія поповнилася ББО більш сучасної конструкції французького виробництва.
А ось Нідерланди до середини ХІХ ст. давно втратили колишній вплив у море. Проте з часів Великих відкриттів у них залишилося кілька колоній в Індії. Щоб вони продовжували залишатися, їх потрібно охороняти. Як і у багатьох європейських держав того періоду, фінансові можливості держави були скромні і не дозволяли повноцінно оснастити флот броненосцями. Тому ББО стали бюджетним варіантом для оборони безпосередньо голландських берегів, на які особливо ніхто з сусідів не претендував. А от межі жаданих сусідами колоній в Індії охоронялися більш ретельно дорогими і надійними крейсерами.
Важливою особливість історії ББО в Нідерландах є те, що всі судна такого підкласу будувалися на вітчизняних голландських верфях. Для більше функціональності вони мали високі борти, що дозволяло використовувати їх і як морехідний транспорт.
Повноцінно розвивати броненосці берегової оборони стали в Швеції. З-за натягнутих сусідських відносин з Російською імперією керівництво країни активно оснащало флот дрібними, але маневреними панцирними кораблями, які мали патрулювати її береги. Спочатку вони створювали власні монітори (“Локі”, “Джон Еріксон”), але з-за їх низької мореплавства і тихохідність стали застосовувати ББО.
Протягом 20 років їх використання було розроблено 5 базових моделей, які і допомогли підняти престиж Швеції, як морської держави.
З початком нового століття в цій країні продовжували активно використовувати такий тип суден, а до початку Першої світової впровадили якісно новий тип броненосця берегової оборони – “Сверье”. Кораблі такої моделі функціонували у складі флоту аж до 50-х роках ХХ ст.
А ось розробки нових ББО в Швеції були згорнуті перед початком війни з фашистською Німеччиною. Справа в тому, що нові реалії, вимагали іншого підходу. Тому, хоча шведи і застосовували броненосці берегової оборони при Другій світовій війні, основний наголос тепер був на швидкохідні і малогабаритні крейсера.
В сусідній Норвегії ББО були так само гаряче улюблені. Це обумовлювалося не тільки близьким розташуванням, але і договором про координацію військово-морських програм між цими країнами. Однак тут аж до останнього десятиліття ХІХ ст. використовувалися монітори, і лише в останню п’ятирічку вирішено було спробувати побудувати для флоту 2 броненосця. Доручено це було зробити британській фірмі, яка настільки добре себе зарекомендувала, що отримала замовлення на ще 2 аналогічних суду.
Ці 4 ББО протягом наступних 40 років були найсильнішими кораблями ВМС Норвегії. Справедливості заради важливо зазначити: те, що норвежці при такому мізерному кількості бойових суден зуміли захистити береги країни від посягань, – не стільки їхня заслуга, скільки суворого клімату.
У Датському королівстві довго не могли виробити єдину політику щодо ББО. Почавши з кораблів середніх розмірів, до кінця 90-х вони стали спеціалізуватися на дрібних броненосцях для берегової охорони. Практика незабаром показала їх непрактичність, тому данці почали орієнтуватися на шведське суднобудування. Це теж не особливо допомогло. Тому ББО в Данії завжди були слабкими, а незабаром і зовсім вытеснились більш досконалими кораблями.
Останньою в Європі використовувати такі судна стали у Фінляндії. Сталося це аж у 1927 р. Ця “запізнілість” дозволила скористатися напрацюваннями інших держав і зробити найбільш зручні і дешеві кораблі для патрулювання берегової зони. Поєднавши габарити данського “Нільса Юэля” з збройовим оснащенням шведського “Сверье”, конструкторам вдалося створити вельми непоганий броненосець берегової оборони “Вяйнемяйнен”. Паралельно з ним почалося будівництво другого корабля такого типу “Ильмаринен”. Ці ББО стали єдиними судами такого роду у фінському флоті і, як не дивно, найбільш сильними серед усіх інших.
Примітно, що після Другої світової фінська броненосець берегової оборони “Вяйнемяйнен” був проданий СРСР, де його перейменували в “Виборг”. А ось “Ильмаринен” затонув у 1941 р., напоровшись на радянську міну.
Також ББО входили до складу флоту неєвропейських країн. Їх використовували в Аргентині (“Индепенденсия”, “Либертада”), Таїланді (“Шрі Аетха”) і Бразилії (“Маршал Деодору”).
