Про слуг диявола
З точки зору середньовічної церкви, блазень – це слуга диявола. Карнавальні вистави, в яких блазні брали участь, часто пародіювали церковні служби. Пародія на святе – улюблена справа диявола, один з епітетів якого – “мавпа Бога”. Тому використання слова як евфемізму для позначення “нечистої сили” – не випадково.
Про символіку кольору
В Європі аж до XVII століття в нарядах блазнів зазвичай присутні жовтий і зелений кольори. Обидва асоціювалися з презирством і принижением. Наприклад, жовтого кольору була одяг помічників катів. А зеленого кольору був ковпак, який одягали на банкрутів, коли їх прив’язували до ганебного стовпа на міській площі.
Про серйозність
Вище – картина польського художника Яна Матейка. Зображений на ній Станчик – один з найвідоміших в історії придворних блазнів. Станчик жив у Речі Посполитій у XV-XVI століттях, служив трьом королям підряд і при цьому дотепно критикував їх політику. На картині Матейко він сумує про захоплення російськими Смоленська, в той час, як на задньому плані король з придворними гуляють на балу. Існує такий історичний анекдот. Якісь люди, вирішивши побавитися над Станчиком, відібрали у нього весь одяг і в голому вигляді відпустили. Король поспівчував блазню, на що той відповів: “Це ще нічого. Ось у тебе, король, відібрали Смоленськ – а ти мовчиш”. Образ Станчика – приклад того, як часом придворний блазень – це більше, ніж просто гуморист. Це ще і сатирик, мислитель.
