Процес виховання людини – завдання складне. Зрозуміло, в її рішенні можуть допомогти різні теорії, розроблені як у наш час, так і в глибоку давнину. Вихованням особистості цікавилися не тільки психологи минулого століття, але і філософи античності, лікарі, педагоги і мислителі далекого минулого. Наприклад, про це міркували Сократ, Аристотель, Демокріт, Платон.
Вивчення питань, пов’язаних з вихованням особистості людини, присвячували свої праці Руссо і Гербарт. Зрозуміло, більшість педагогічних теорій оформилося протягом минулого століття. Найбільш значущими з них прийнято вважати роботи таких авторів, як Антон Макаренко, Джон Дьюї, Лоуренс Кольберг. Проте педагоги і психологи минулого століття у своїх роботах ґрунтувалися на більш ранніх теоріях, у тому числі і на працях Руссо і Гербарта, в яких висловлювалися абсолютно протилежні ідеї.
Що таке «особистість»? Поняття
Абсолютно всі існуючі базові теорії виховання і розвитку особистості виходять з особливостей цього поняття. Що ж таке «особистість»? Згідно з узагальненого визначення, під даним терміном розуміється соціальна сутність людини, поєднання певних індивідуальних якостей характеру і рис, відповідних нормам і традиціям суспільства.
Тобто особистість – це не фізіологічна природа індивідуума, а то, що проявляється в рамках соціальних взаємин з іншими людьми. Наприклад, реакція на голод або холод – це не властивості особистості, а індивідуальні особливості людини, такі як і манера розмовляти, хода і багато іншого. А ось його вміння домовлятися з іншими враховувати специфіку ситуації, проявляти героїзм або ж, навпаки, боягузтво при надзвичайних обставинах – це риси, що характеризують особистість.
Таким чином, поняття особистості поєднує в собі психологічну, соціальну і філософську основу і є предметом вивчення в цих дисциплінах.
Як можна класифікувати теорії розвитку особистості?
Різних теорій про те, як саме слід виховувати особистість, а не просто виховувати і навчати дитину, досить багато. Але серед цього достатку історично виділяються три базові теорії виховання і розвитку особистості. Коротко їх суть можна виразити так:
- гуманізм;
- авторитаризм;
- свобода становлення.
Ці тези не є назвами яких-небудь конкретних педагогічних чи психологічних методик. Скоріше це позначення напрямків, у рамках яких розвинулися існуючі базові теорії виховання і розвитку особистості.
Чим характеризуються основні типи теорій?
Основні моменти характеризують зрозумілі з напряму, до якого належить та чи інша теорія виховання. Іншими словами, коротка характеристика базових теорій виховання та розвитку особистості закладено в їх назвах.
Наприклад, методики, в основі яких лежать принципи гуманізму, характеризуються тим, що в пріоритеті варто розвиток таких властивостей:
- гармонія;
- здатність до співпереживання;
- захист суспільством інтересів і потреб кожного його члена;
- доброта та інше.
Ідеї гуманізму також мають на увазі й особливу турботу держави про виховних і освітніх структурах. В цілому ж в чистому вигляді принципи гуманізму в практичній педагогіці не застосовуються через їх відірваності від реальності і деяку утопічність.
Авторитаризм – це теорія розвитку соціалізації і виховання особистості, здатної адекватно сприймати життєві обставини і вміти приймати до уваги інтереси, культурні особливості і потреби оточуючих. До цього напрямку багато фахівців відносять теорію прагматизму у вихованні. Також до цього напрямку відносять і методики Макаренко.
Свобода становлення – це поняття про теорії виховання і розвитку особистості без застосування спеціальних педагогічних прийомів. Тобто мова в них йде про так званому природному вихованні та навчанні дитини. Багато в чому ці теорії споріднені принципам гуманізму, тому, як правило, розглядаються у взаємозв’язку. За природне виховання ратував Лев Толстой та багато інших видатні мислителі минулого.
Принципи виховання
Виховання особистісних якостей починається з раннього дитинства. У цьому сходяться всі існуючі педагогічні і психологічні теорії. Кожна з них висуває власні принципові ідеї щодо виховання людини. Але якщо розглянути існуючі методики не окремо, а як єдине ціле, то можна виділити головні принципи, властиві кожної з теорій тією чи іншою мірою.
Основоположними принципами виховного процесу можна вважати наступні тези:
- чітке розуміння того, що потрібно «вкласти» в дитячу голову, тобто цілі процесу;
- правильно визначити допустимі та ефективні способи донесення інформації і методи впливу;
- відповідати тому, що пропагується, бути авторитетом в дитячих очах;
- розуміти наслідки своїх дій;
- не допускати фізичних покарань і панібратства;
- поважати і любити особистість дитини, скеровувати її, а не пригнічувати.
Під наслідком своїх дій слід розуміти абсолютно все. Приміром, якщо людина роз’яснює дитині необхідність прояву поваги до літніх людей, але при цьому не вважає за потрібне вислухати бабусю чи дідуся з увагою, хоча і не забуває поступатися місцем у транспорті пенсіонерам, то наслідком стане усвідомлення дитиною відносності догматів. Малюк засвоїть, що в певних ситуаціях моральними нормами цілком можна і знехтувати.
Іншим прикладом наслідків може стати переривання занять з малюком заради відповіді по телефону. Дитина засвоїть, що спілкування через гаджет більш важливо, ніж безпосередній контакт. Саме цей тип поведінки можна спостерігати практично всюди в наші дні.
При вихованні особистості дитини та її розвитку не настільки важливо, який саме з базових теорій стане дотримуватися педагог або батько. Набагато важливіше не забувати про дотримання головним педагогічним принципам виховного процесу. Якщо їх не брати до уваги, то ні одна виховна методика або ж теорія не принесуть бажаного результату, якими б вони не були.
Наприклад, бажаючи виховувати дитину у відповідності з ідеями вільного становлення, які вперше сформулював Руссо, не можна забувати про те, що і самому доведеться їм відповідати. Не можна говорити дітям одне, а робити щодня інше. Це призведе до розвитку нещирості, лицемірства. Наприклад, розвиваючи особистість дитини у відповідності з теорією вільного виховання, не слід примушувати малюка вчити алфавіт у три роки або ж йти у п’ять років в балетну школу, якщо тільки дитина сама цього не захоче.
Ким був Руссо?
Жан Жак Руссо – видатний мислитель, філософ, письменник, що жив за часів епохи Просвітництва. Його вважають французьким діячем, хоча народився цей чоловік в Женеві. На світ він з’явився в 1712 році. Помер же Руссо поблизу Парижа, в одному зі столичних передмість у 1778 році.
Крім філософії, педагогіки та соціальних питань, що його цікавили музикознавство і ботаніка. Сучасники вважали Руссо непоганим композитором, хоча мислитель до власним музичним дослідам ставився з іронією.
Серед його спадщини для педагогіки найбільшу цінність представляють такі праці:
- «Елоїза».
- «Еміль або про виховання».
- «Сповідь».
Ідеї Руссо про вільне виховання особистості знайшли відгук у багатьох видатних умах, наприклад, Лев Толстой вважав себе послідовником французького мислителя.
Суть теорії вільного виховання Руссо
Без сумніву, праця Руссо очолює всі базові теорії виховання і розвитку особистості. Його ідеї в наступних поколіннях як підтримувалися педагогами, мислителями і психологами, так і відкидалися, але вони незмінно ставали свого роду фундаментом, наріжним каменем для розвитку інших теорій і методик.
Суть теорії Руссо полягає в тому, що потрібно слідувати природі речей при вихованні особистості. Це в психології нерідко зневажливо називають «натуралізмом». Французький мислитель говорив: «Природа бажає, щоб люди були дітьми, перш ніж вони стануть дорослими». Іншими словами, Руссо виступав проти штучного цілеспрямованого розвитку дітей, він вважав, що процес становлення особистості і здобуття нею яких-небудь якостей повинен протікати природно.
Зрозуміло, це зовсім не означає того, що дітей не треба нічого навчати чи займатися з ними. Однак ці заняття повинні повністю відповідати бажанням дітей, їх внутрішнім потребам і, зрозуміло, віком. Тобто, якщо адаптувати основну думку теорії Руссо до сучасного світу, то вона звучатиме так: він виступав проти раннього розвитку та складання різних універсальних або ж тематичних педагогічних програм і методик.
Згідно теорії Руссо, людина виховується трьома джерелами:
- природою;
- соціумом;
- предметами і речами.
Тобто на становлення особистості впливають умови навколишнього середовища, взаємини з людьми і використання виготовлених предметів, знарядь праці, меблів, іграшок та іншого. При наявності цих трьох складових виховання стає природнім процесом, що не вимагає будь-якої штучної фортифікації.
Хто такий Гербарт?
Йоганн Фрідріх Гербарт – основоположник педагогіки як наукової дисципліни. Народився Гербарт в 1776 році, на території німецького Ольденбурга. Помер вчений у 1841 році в Геттінгені.
Займався він не тільки педагогікою. Більшу частину свого життя Гербарт віддав психології. Він вважається одним із засновників емпіричного напряму в цій науці. Сам же вчений вважав себе прихильником ідей асоціативної психології і чимало зробив для розвитку цього напрямку.
Для педагогіки має значення теорія авторитарного виховання. В. Ф. Гербарт виклав у ній ідеї необхідності свідомого морального виховання особистості, недопущення пускання цього процесу на самоплив. Ці ідеї, на перший погляд, суперечать теорії Руссо, але, з іншого боку, вони можуть розглядатися як її доповнення.
Із спадщини вченого представляють найбільшу цінність такі праці:
- «Загальна педагогіка, виведена з цілей виховання».
- «Листи про програму психології до педагогіки».
- «Нарис лекцій з педагогіки».
Суть теорії Гербарта
У переважній більшості сучасні базові теорії виховання і розвитку особистості ґрунтуються на ідеях німецького педагога і психолога.
Теорія німецького вченого є педагогічною системою морального виховання особистості. Його психолого-педагогічна теорія виховання побудована на п’яти головних ідейних тезах:
- внутрішня свобода, необхідна для цілісності особистості;
- уявлення про досконалість, що дозволяє досягти відчуття гармонії;
- прихильність, що виражається в узгодженні своїх бажань, потреб і вчинків надобностями і волею інших людей;
- правове вирішення конфліктних ситуацій;
- розуміння принципу справедливості.
Адаптуючи ідеї німецького педагога до сучасних реалій, можна стверджувати, що суть його теорії виховання в тому, що особистість розвивається під впливом соціуму і безпосередньо в його рамках. Традиціями, потребами і нормами соціуму визначається те, як саме буде виховуватися і навчатися людина.
Дьюї: ким він був?
Джон Дьюї – один з найбільш відомих американських філософів і педагогів. Народився він в середині XIX сторіччя, в 1859 році. Помер в середині минулого століття, в 1952 році. Освіта Дьюї отримав в університеті Вермонта.
Займався він в основному філософією, однак підходив до цієї дисципліни не стільки як теоретик, скільки як практик. Особливу увагу вчений приділяв соціальних питань і проблем становлення особистості, вихованню.
Основна заслуга цього американського вченого в тому, що він розробив методологію застосування прагматистских принципів у сферах логіки і пізнання. Прагматична теорія виховання також є його дітищем. Дьюї є одним з найвидатніших філософів і соціологів минулого століття не тільки для США, але і для всього іншого світу.
Суть його теорії
Ймовірно, ідеї Дьюї на сьогоднішній день є найбільш затребуваними в практичній педагогічній діяльності. Особливості розвитку особистості та її виховання американський філософ бачив у необхідності плекання навичок пристосування до життєвих ситуацій і обставин.
Згідно ідей американського вченого, мета будь-якого педагогічного процесу полягає в тому, щоб виховати особистість, здатну адаптуватися до життєвим обставинам, пристосуватися до них і не зламатися психологічно, зуміти знайти власну нішу.
В рамках цієї теорії Дьюї сформулював тези так званої інструментальної педагогіки. Головний принцип полягає в тому, що становлення особистості залежить не стільки від виховання, скільки від накопичення власного життєвого досвіду. Іншими словами, педагог може нескінченно пояснювати дитині, що обман – це погано, але якщо малюк хоч раз так надійшов витяг з цього для себе вигоду, він все одно продовжить хитрувати.
Згідно теорії прагматизму, виховання повинно враховувати безпосередній життєвий досвід особистості. Це в психології нерідко називають перетворенням мінуси в плюси. Тобто, якщо дитина схильний до обману, не потрібно намагатися викорінити це якість, слід знайти нішу, в якій воно перетворитися в гідність і буде необхідно.
Які сучасні погляди педагогів і психологів?
Сучасні теорії виховання і розвитку особистості відрізняються від навчань минулого гнучкістю тез і понять. Тобто сучасні педагоги і психологи сьогодні намагаються брати з робіт своїх попередників краще, синтезувати, поєднувати їх, а не слідувати лише одному вченню.
Ця тенденція виникла ще в кінці 80-х років минулого сторіччя. У той час особливою популярністю користувалася теорія виховання особистості в колективі, що виникла на базі праць:
- А. С. Макаренко.
- С. Т. Шацького.
- В. М. Коротова.
- І. П. Іванова.
Продовжує свій розвиток ця теорія і сьогодні. Вплив суспільства, вплив колективу на виховання і розвиток окремої особистості – ось основа цього педагогічного напряму. Але поряд з роллю суспільства, сучасними фахівцями приділяється увага і розкриття індивідуальних талантів, якостей, закладених в кожній людині від народження.
Виховний процес, згідно з поглядами сучасних фахівців, складається з набуття дитиною навичок, досвіду і знань як у сім’ї, так і в освітніх закладах. Тобто колективне та індивідуальне вплив на розвиток особистості людини взаємно доповнюється.
Таким чином, в даний час на практиці вихователями і педагогами поєднується два підходи – колективний та індивідуальний. Їх поєднання дозволяє добитися максимально повного розкриття якостей особистості людини і сформувати орієнтованість на інтереси всього соціуму в цілому. Тобто, якщо узагальнити: подібний підхід до виховання дозволяє особистості людини розвиватися всебічно, перебуваючи в повній гармонії з собою, навколишнім світом, соціумом. А це, в свою чергу, є гарантом того, що людина завжди зможе знайти власну нішу в суспільстві і заняття до душі, приносить користь людям і дозволяє самореалізуватися.
