Прикрий факт
Цього благодатного періоду в історії монастиря був покладений кінець двома набігами татар, а також потрясіннями, пов’язаними з Лівонської війни 1558 – 1583 рр. протягом декількох десятиліть XVI століття він був кілька разів розграбований і спалений дотла. У результаті чисельність братії скоротилася до п’яти осіб, очолюваних останнім настоятелем того періоду – ієромонахом Леонтієм (Аколовым). Наступні століття не внесли в життя Лавришевского Свято-Єлисеєвського монастиря істотних поліпшень, і в 1836 році постановою Святійшого синоду він був скасований.
Зусилля, витрачені дарма
Перша спроба відродити колись славний Лавришевский Свято-Єлисеївський чоловічий монастир була зроблена на початку XX століття, і пов’язана вона з ім’ям архиєпископа Митрофана (Краснопільського), розстріляного 1919 році більшовиками, і в часи перебудови приліченого до лику святих великомучеників.
За його ініціативою Святійшим синодом був виданий відповідний указ і виділені необхідні для проведення робіт кошти. Однак це благе починання не увінчалися успіхом. Під час Першої світової війни обитель опинилася в зоні бойових дій і всі її будівлі згоріли. У наступні роки про відновлення монастиря не могло бути й мови, оскільки прийшли до влади більшовики звели войовничий атеїзм в ранг державної політики.
