Повітряний коридор
Повітряне сполучення визначалося особливою угодою, передбачав виключне користування західних держав повітряним коридором шириною в 32 км. Рішення про організацію шляхи постачання по повітрю приймалося командувачем ВПС США. У той час цю посаду обіймав Керті Лемей, який раніше планував та проводив масовані бомбардування японських міст.
До операції також був притягнутий Вільям Х. Таннер, який свого часу займався організацією повітряного коридору «Хампі» для постачання військ Чай Кайші в Гімалаях. Він же очолив організацію роботи повітряного мосту в Берліні.
Під час переговорів з Великобританією з’ясувалося, що країна вже почала постачання своїх військ по повітрю. Уряд союзників позитивно поставилося до подальшого розгортання відповідних заходів. Після «малої» блокади британці провели розрахунки на випадок чергового закриття кордонів. Підготовка показала, що є можливість забезпечити не тільки власні війська, але й цивільне населення.
На підставі цієї інформації Люсиус Д. Клей прийняв рішення про запуск поставок по повітряному мосту, щоб забезпечити постачання продовольством населення Берліна, який опинився в зоні блокади СРСР.
