Розквіт кочівницького
Розквіт номадизма – це часовий період приблизно з X до XV століття. Він пов’язаний з виникненням цілих кочових імперій, які створювалися неподалік від землеробських цивілізацій і підпорядковували їх собі. Для цього використовувалися різні стратегії. Одним із способів були набіги і грабежі.
Використовувалося також підпорядкування землеробського суспільства та стягнення з нього данини – таким прикладом може служити Золота Орда. Були варіанти з захопленням територій і подальшим злиттям з місцевим населенням. З розвитком торгових маршрутів шовкового шляху на ділянках, що проходять по землях номадів, виникали стаціонарні караван-сараї.
Занепад номадизма
З початком модернізації галузей господарювання кочівники виявилися нездатними конкурувати з швидким розвитком промислової економіки. Кінець їх військовому, мобільному перевазі поклало поява удосконаленого вогнепальної зброї та артилерії. Кочівники все частіше стали використовуватися в різних процесах в якості підпорядкованої сторони. Як результат, стало змінюватися кочове господарювання. У XX столітті в соціалістичних країнах навіть були спроби колективізації номадизма, але вони закінчилися невдачею. В даний час багато кочівники повертаються до полунатуральному ведення господарства. Ринкова економіка ставить жорсткі умови перед людьми, і багато скотарі розоряються. Сьогодні номадів налічується всього 35-40 мільйонів у світі.
Роль номадизма в історії значна. Кочівники сприяли освоєння малопридатних для проживання територій, створювали і підтримували торговельні зв’язки між народами, поширювали технічні нововведення і культуру різних держав. Неоціненний внесок номадів в світову етнічну культуру. Але не можна не говорити і про руйнівної діяльності кочових народів. Володіючи сильним військовим потенціалом, вони в певний період часу знищили багато культурні цінності.
Фахівці, вивчаючи матеріали по історії номадизма, приходять до висновку, що кочовий спосіб життя поступово зникає.
