Нафтопровід «Східний Сибір – Тихий океан» (ССТО) є грандіозною трубопровідною системою. Вона сполучає Західно-Сибірський і Східно-Сибірське родовища нафти з портами Примор’я на узбережжі Тихого океану. Забезпечує вихід Російської Федерації на ринки нафтопродуктів Азіатсько-Тихоокеанського регіону.
Географія маршруту
Свій початок ССТО бере в Іркутській області, мине республіку Саха-Якутія, Амурську, Єврейську автономні області та Хабаровський край. Кінцева точка маршруту – затока Знахідка в Приморському краї.
Нафтопровід будувався держкомпанією «Транснефть», їй же і управляється.
Історія
Свою історію трубопровід починає відраховувати з 70-х років ХХ століття. Тоді у СРСР з’явилися плани збудувати систему трубопроводів для виведення нафти з центральних областей країни на узбережжі Тихого океану. Були проведені попередні геологорозвідувальні роботи. Однак цим задумам не судилося збутися
Але наприкінці ХХ століття ця ідея почала поступово втілюватися в життя. Ініціатором будівництва нафтопроводу виступило керівництво компанії «ЮКОС». Однак його кінцевою точкою був визначений Китай.
Перша угода про наміри, передбачуваному маршруті транспортування і особливості його експлуатації було підписано влітку 2001 року Прем’єр-міністром РФ і Головою КНР. Після цього, протягом деякого часу представники сторін робили спроби з реалізації проекту стосовно інтересам окремо взятої країни, що не дозволило зрушити процес з мертвої точки.
Навесні 2002 року корпорацією «Транснефть» було розроблено проект без участі китайською стороною. При цьому маршрут повинен був пролягати з Ангарська в Знахідку. Цей план активно підтримав уряд Японії.
Через рік обидва проекти злили в один – нафтопровід «Східний Сибір – Тихий океан». Згідно з новим планом, головна нитка трубопроводів йшла з Ангарська в затоку Знахідка. При цьому передбачалося відгалуження від нього на китайський місто Дацин.
Влітку цього року, після розгляду екологічною комісією Міністерства природи РФ, проект був забракований, так як він повинен був пройти через природоохоронні місця і заповідники. Внаслідок цього «Транснефть» змушена була змінити точку початку з міста Ангарська на місто Тайшет, а кінцевою визначити бухту Козьміна.
