Щастя Каті Медведєвої
«Художник тоді справжнє, коли не може утримати бажання малювати», – вважає Катя. Процес створення картини вона порівнює з молитвою. Коли людина молиться, хіба він думає про те, скільки йому заплатять за молитву? Так само і під час написання полотна – думки повинні бути зайняті Богом. На картинах Каті багато ангелів, біблійні сюжети. Але багато і простих портретів, балерин, побутових сценок, кішок. При чому тут молитва?
Якщо розглядати творіння художника як повторення створеного Богом (тому що людина нічого не може створити, він лише копіює природу), то все творчість цієї самобутньої художниці стає відображенням божественних творінь.
Катя говорить про себе, що вона найщасливіша художник. Кожна картина – духовне свято. У них багато добра. Навіть про важких речах – трагедії в Беслані або повоєнних безпритульних дітей – її полотна розповідають дуже світлим, чистим мовою. Вересневі кавуни, дівчинка і два кинджала над її головою – то німб, то ореол.
Проблема розпаду сім’ї, покинутих дітей виражається в курчаті, не поспевающем за півнем. «Я ж твій син, куди біжиш, тато?», – такий напис на картині з іронією піднімає складне питання. Не засуджуючи нікого, але пропонуючи глядачеві задуматися.
