Скерцо в музиці – це твір, написаний в дуже рухливому темпі. У перекладі з італійського scherzo означає «жарт». Для такої п’єси характерний переважно тридольний метр, швидкий темп і гострі ритмічні звороти. Різка зміна контрастних художніх образів є ще однією характерною рисою даного твору. Далі буде викладено більш детально, що таке скерцо і як воно використовується в творчості різних композиторів.
Характерні особливості та історія виникнення
Що таке скерцо, можна зрозуміти, розглянувши його основні характеристики. Це, перш за все, музичний гумор. Несподіване зіставлення художніх образів, зміна настроїв, переклички регістрів та інструментів, рухливий темп, ритмічні особливості – це лише деякі характерні для цього твору прийоми, якими користуються композитори, створюючи музичну жарт. Коло переданих образів тут найрізноманітніший – фантастичні, гротескні, химерні, але незмінно гумористичні. Іноді скерцо набувало народно-жанровий забарвлення.
Протягом декількох століть відношення композиторів до цього жанру зазнавало деяких змін.
Перші зразки музичної жарти можна зустріти в 16 столітті у вокальній музиці К. Монтеверді. Тоді вони називалися канцонеттами. Для них використовувалися жартівливі гумористичні вірші.
До 17 століття з’являється інструментальне скерцо. Спочатку воно було однією з частин інструментальної сюїти або партити. У такому вигляді цей твір зустрічається у творчості В. С. Баха. Найвідоміше з них – Скерцо з оркестрової сюїти №2 сі-мінор, де соло флейти. В даний час воно часто виконується як окремий твір.
