Скерцо в музиці – це твір, написаний в дуже рухливому темпі. У перекладі з італійського scherzo означає «жарт». Для такої п’єси характерний переважно тридольний метр, швидкий темп і гострі ритмічні звороти. Різка зміна контрастних художніх образів є ще однією характерною рисою даного твору. Далі буде викладено більш детально, що таке скерцо і як воно використовується в творчості різних композиторів.
Характерні особливості та історія виникнення
Що таке скерцо, можна зрозуміти, розглянувши його основні характеристики. Це, перш за все, музичний гумор. Несподіване зіставлення художніх образів, зміна настроїв, переклички регістрів та інструментів, рухливий темп, ритмічні особливості – це лише деякі характерні для цього твору прийоми, якими користуються композитори, створюючи музичну жарт. Коло переданих образів тут найрізноманітніший – фантастичні, гротескні, химерні, але незмінно гумористичні. Іноді скерцо набувало народно-жанровий забарвлення.
Протягом декількох століть відношення композиторів до цього жанру зазнавало деяких змін.
Перші зразки музичної жарти можна зустріти в 16 столітті у вокальній музиці К. Монтеверді. Тоді вони називалися канцонеттами. Для них використовувалися жартівливі гумористичні вірші.
До 17 століття з’являється інструментальне скерцо. Спочатку воно було однією з частин інструментальної сюїти або партити. У такому вигляді цей твір зустрічається у творчості В. С. Баха. Найвідоміше з них – Скерцо з оркестрової сюїти №2 сі-мінор, де соло флейти. В даний час воно часто виконується як окремий твір.
Скерцо як частина сонатно-симфонічного циклу
З кінця 18 століття воно стає частиною сонатно-симфонічного циклу, поступово витісняючи менует.
Вперше в такій якості скерцо з’являється у основоположника віденського класицизму Йозефа Гайдна в сонаті № 9 для фортепіано. Але в його творчості це не стає традицією. Тільки з часом скерцо, як частина сонатно-симфонічного циклу, затверджується в сонатах і симфоніях Л. Бетховена. Аналізуючи його творчість, можна побачити, що у своїх ранніх симфоніях і сонатах композитор вносить в менует лише риси скерцо. Пізніше менует повністю замінюється.
У наступні століття скерцо, як частина сонатно-симфонічного циклу, продовжує своє існування в симфонічному творчості Д. Шостаковича, Р. Малера, А. Брукнера.
Визначаючи, що таке скерцо у сонатно-симфонічному циклі, і яке значення цієї частини, необхідно відзначити його винятково важливу роль у загальній драматургії циклу.
Скерцо – самостійний жанр інструментальної музики
На початку 19 століття скерцо виходить за межі сонатно-симфонічного циклу і стає жанром інструментальної музики. Воно є відокремленим музичним твором. Основні риси в ньому зберігаються, незмінною залишається і його віртуозність. Відомі фортепіанні скерцо для скрипки, а також для інших солюючих інструментів. Цей жанр наближається до каприччо.
Для фортепіано скерцо було написано такими відомими західноєвропейськими представниками романтичного напряму в музиці, як Фредерік Шопен, Р. Шуман, В. Брамс. З російської композиторської школи до жанру інструментального скерцо звертався П. І. Чайковський, М. А. Балакірєв.
Найбільший розвиток отримав цей жанр у фортепіанному творчості Ф. Шопена. Композитор робить його більш серйозним, насичуючи глибоким драматичним, а іноді і трагедійних змістом. Мінорний лад стає характерним для скерцо.
Скерцо в музиці для оркестру
Аналізуючи, що таке скерцо і як цей жанр представлений в різних музичних напрямках, можна зазначити, що до нього зверталися композитори різних епох.
Цей жанр досить широко представлений і в оркестровій музиці.
Одним з яскравих зразків оркестрового скерцо є «Учень чародія» французького композитора Поля Дюка. В основі змісту – історія нещасливого учня мага, який вирішив самостійно поворожити.
Іншими широко відомими прикладами скерцо в оркестровій музиці служать наступні твори: «Фантастичне скерцо» В. Стравінського, скерцо з музики до комедії в. Шекспіра «Сон в літню ніч».
