Генерал Луї Сент-Ілер
У плеяду видатних французьких генералів Наполеона увійшов і бригадний генерал Луї Сент-Ілер – активний учасник наполеонівських воєн, граф з 1808 року. Він народився в родині капітана артилерії у вересні 1766 року. У віці 11 років вступив кадетом у полк, 14 відплив у Вест-Індію. У 17 років зарахований лейтенантом в Аквітанський полк, в 26 років отримав звання капітана і служив у складі Альпійської армії. Тут доля звела його з Наполеоном. В 1793 році він отримав посаду командира батальйону.
Через рік переведений в Італійську армію в дивізію генерала Лагарпа, швейцарця за походженням, який загинув в авангардному бою при Лоді в 1796 році. Сент-Ілер призначений Директорією на посаду полковника штабу. Він отримав поранення біля Мантуї і був призначений комендантом Лоді. З травня 1798 по 1799 рр. перебував на адміністративній службі – був комендантом депо у Східній армії Наполеона в Тулоні, командувачем 8-м військовим округом в Марселі. У грудні 1799 року отримує звання бригадного генерала армії Сюше.
У 1803 році отримує у командування 1-ю піхотну дивізію армії маршала Сульта. Саме тут полководницький талант Сент-Илера був розкритий повною мірою. Саме з цією дивізією він покрив себе славою і здобув звання одного з видатних генералів армії Наполеона. Він брав участь у битві під Аустерліцем, де отримав поранення і знак Великого Орла ордена Почесного Легіону. Брав активну участь в Прусській і Польської компаніях.
Після того, як в 1808 році розпускається перша Велика армія, його дивізія стає частиною Рейнської армії легендарного маршала Даву. Приймає участь в битві при Тенгене, де разом з дивізією Фриана стримує 60-тисячну армію ерцгерцога Карла. Даву захоплюється його силою духу і стійкість, про що повідомляє Наполеону.
Але в битві при Эсслинге, генерал отримав поранення в ногу, яку йому ампутували, після чого його відправили до Відня, де він помер 5 червня 1809 року. У Австрійської компанії, крім нього загинув маршал Лан. Вони обоє поховані в Паризькому Пантеоні. У своїх спогадах Наполеон називає його лицарем без страху і докору, підкреслюючи, що він завжди і в усьому був чесним і благородним.
