Кожен громадянин Росії з часом визначається в національній орієнтації держави. Сучасники з цікавістю розглядають події революції 1917 року і Громадянської війни. Своє бачення цих подій висловив письменник Борис Лавреньов в оповіданні “Сорок перший”. Адже наше розколоте суспільство досі відчуває наслідки тих подій. Це твір ще називають “поемою в прозі”, в ньому багато революційної стихії, бурхливих пристрастей, жорстоких братовбивчі сцен. Короткий зміст “Сорок першого” Лавреньова (по главам) доводить, що книга невелика за обсягом, але захоплююча і має якусь частку гумору. Що ж, пропонуємо вам познайомитися з цим твором.
Трохи про біографії Бориса Лавреньова
З біографії самого письменника міг би вийти сюжет для пригодницького фільму. Маленький Боря любив книги, історії про подвиги і мандрівки. Батьки працювали вчителями в школі. Улюбленою книгою хлопчика стали “Пригоди Робінзона Крузо”. Батьківщиною письменника – херсонська земля, але освіту він здобув у Московському університеті, де закінчив юридичний факультет.
Стрімке падіння царської імперії, революційні події в країні стали причиною багатьох роздумів. Спочатку він був в рядах білого руху, потім перейшов до лав Червоної армії. Після громадянської війни Лавреньов став служити політпрацівником у Середній Азії. Ним було написано кілька повістей, але найзнаменитішим твором став саме описуваний нами розповідь, що з’явився в 1924 році. Далі ми пропонуємо вам ознайомитися з коротким змістом “Сорок першого” Лавреньова. Читати цей твір досить легко.
Динамічний початок розповіді
Короткий зміст “Сорок першого” Бориса Лавреньова свідчить про те, що книга складається з 10 розділів. У першій з них читачі бачать страшну розправу білокозаків над червоноармійцями, які потрапили в полон. З усього загону червоних врятуватися вдалося лише 24 людям. Серед них була дівчина-стрілець Марютка. Вона працювала зі снайперською гвинтівкою. На її рахунку вже було сорок вбитих білогвардійців. Дівчина була сиротою і родом з рибальського селища. З дитинства вона важко працювала та мріяла про краще життя. Це привело її добровольцем у Червону армію.
У наступних главах переплітаються між собою романтизм, реалізм і експресіонізм. Марютка дала клятву, що не буде вести бабин спосіб життя, народжувати дітей, поки не переможе капіталістів. Вона навіть почала писати вірші про революцію і народження нового світу. Вони були не зовсім вдалими. Однак у стрільбі їй щастило більше: влучність її була відомою. Кожного вбитого білогвардійця вона вважала відплатою за злидні і безправ’я царської Росії.
Портрет Вадима Говорухи-Отрока
Друга глава, у відповідності з коротким змістом “Сорок першого” Лавреньова, знайомить читача з ще одним головним героєм – гвардії поручиком Вадимом Миколайовичем Говоруха-Отроком. Це неабиякий персонаж, який представляє Романівську імперію. Прототипом для образу став друг письменника, який служив у царській армії.
Вадим Говоруха потрапляє в полон до червоноармійців, де служила Марютка. Його поведінка була достойною і мужнім. Він відмовляється розповісти червоному командирові про своєму секретному дорученні. Охороняти поручика довірили Марютке. На привалі вона читає йому свої вірші. Він одразу помічає всі недоліки, тому що сам був людиною європейської культури і традицій, знав французьку та німецьку мови.
Протилежні уявлення героїв про майбутнє Росії
Загін з полоненим перепливав Аральське море. Раптом стався шторм, і Марютку з поручиком викинуло на безлюдний рибальський острів. Герої дуже замерзли, зимно. На суші вони знайшли рибачий сарай і оселилися в ньому. Вадим жартома називав себе Робінзоном, а Марютку – П’ятницею.
Поручик сильно захворів, впав у безпам’ятство від застуди. Дівчина доглядала, годувала, напувала. Незабаром між героями спалахнуло любовне почуття. Марютка врятувала Вадиму життя, а він відкрив їй світ культури, розповідаючи вечорами казки.
Ідилія героїв тривала недовго: вони по-різному уявляли собі власне майбутнє і долю країни. Поручик мріяв про тихе життя на дачі, а дівчина – про боротьбу за перемогу революції. З цього приводу у них йшли суперечки.
Трагічний фінал історії
Одного разу біля берега здався білогвардійський баркас. Зраділий Вадим біжить йому назустріч. На цьому місці відбувається трагічне закінчення історії. Марютка по інстинкту схопила гвинтівку і вистрілив у свого улюбленого поручика. Постріл був точним, потрапила прямо в голову і вибила око. Це була її сорок перша жертва.
Після цього починається вражаюча сцена людського горя. Зневірена Марютка кидається до коханого і гнітюче виє над ним: “Рідненький мій! Синеглазенький! Що ж я наробила?” Така кінцівка є знаком засудження для всіх громадянських воєн.
Сьогодні в Росії знову можна спостерігати класове розшарування: олігархи і простий народ. Сьогодні перед країною знову стоїть вибір. Кожен громадянин повинен зробити вибір, щоб національні інтереси держави захистити без жертв.