Бувають і більші
Аналізуючи, чому полягає астероїдна небезпека, необхідно уточнити ризики, пов’язані з падінням великих небесних тел. Такі зіткнення залишають за собою зберігаються на довгий час сліди, вибоїни на планетарної поверхні – кратери. Астрономи виявили, що ударні кратери є на поверхні всіх небесних тіл нашої системи, які мають щільним верхнім шаром з досить високим рівнем твердості. Особливо виразна в цьому плані Марс.
Серед усіх небесних тіл, що впали на поверхню нашої планети, особливо відомо десятикілометрове в діаметрі – воно впало орієнтовно 36 мільйонів років тому. Вважається, що саме ця природна катастрофа стала причиною вимирання існувала тоді на планеті життя. Домінувала різновидом тварин в той час були динозаври, які не змогли вижити з-за зміни клімату.
Що відомо з історії?
З давніх пір люди знають, що з неба можуть падати камені. З давнини різні вчені і мислителі замислювалися про проблеми астероїдно-кометної небезпеки. У дійшли до наших днів джерелах можна бачити фіксацію подій, що трапилися дуже і дуже давно. Серед найстаріших варто зазначити відомості, що відображають події приблизно 654 року до початку поточної ери. Про падали в той час з неба тілах розповідають рукописи китайських мудреців.
Можна дізнатися про метеоритних дощі з священних біблійних текстів, праць Плутарха, Лівія. Знайдені і ще давніші джерела, що датуються приблизно XV століттям до початку поточної ери. Такі давні свідчення збереглися у китайців. А в 1492 році вперше французькими літописцями достовірно зафіксовано падіння великого небесного тіла. Подія сталася поблизу населеного пункту Энзисгейм.
У слов’янських літописах можна бачити блоки, присвячені спостереженням падіння небесних тел. Вперше вони з’явилися в джерелах, датованих 1091 роком. Наступна згадка належить 1290 році. Були і пізніші згадки.
В середньому до XVIII століття вчене співтовариство заперечувало актуальність астероїдної небезпеки, вважаючи, що великі тіла з неба падати просто не можуть. Всі розповіді про такі події визнавалися не більше ніж вигадкою, а видатні уми того часу скептично ставилися до будь-яких новин на цю тему. Ситуація змінилася в 1803 році, коли на французьких землях на майданчику, завширшки не перевищувала 4 км в довжину становила 11, випав метеоритний дощ.
Під час цієї події на землю обрушилися численні осколки – всього було нараховано більше трьох тисяч елементів. Такий факт вважається першим, який вчені визнали офіційно. З цього моменту існує новий дослідницький напрямок – метеоритика. У перший час нею займалися Біо, Хладні, Араго.
