Переконання
Протягом всієї своєї кар’єри академік Борис Олександрович Рибаков був затятим прихильником так званих антинорманистских поглядів. Прихильники цього напрямку заперечують норманистические концепції, які стверджують про походження першої правлячій династії в нашій країні і появі давньоруської держави.
Наприклад, він був переконаний у приналежності слов’янського населення за походженням на землях сучасної України. З ними Рибалок пов’язував трипільців і скіфів. При цьому він заперечував наявність в тих місцях держави готовий. Пов’язується з останніми черняхівська культура, їм приписувалася слов’янами. У трактуванні академіка найбільші центри нації, зокрема, Київ існували з незапам’ятних часів.
У своїх книгах академік Рибаков докладно викладав усі свої основні теорії. Серед них вистачало досить багато спірних побудов. Одним з найбільш дискусійних вважається його спроба знайти зв’язок між слов’янами і скіфами-орачами, які жили у Причорномор’ї ще з V століття до нашої ери, коли були описані Геродотом.
У своїй монографії під назвою “Київська Русь і руські князівства XII-XIII століть”, яка вийшла у світ у 1982 році, Рибаков пропонує відраховувати історію слов’ян з XV століття до нашої ери. Наприклад, в оборонних спорудах на півдні Києва, відомих як Змієві вали, історик бачив очевидне свідчення зіткнень слов’янських племен з кіммерійцями, які, як вважається більшістю вчених, покинули Причорномор’ї приблизно за тисячу років до появи в ній слов’ян. Рибаков ж стверджував, що представники цієї народності використовували полонених кіммерійців при будівництві даних оборонних споруд.
Велика кількість наукових праць, книг академіка Рибакова містять значущі і фундаментальні висновки про побут, життя, рівень культурного та соціально-економічного розвитку населення жителів на території Східної Європи. Наприклад, у монографії “Ремесло Давньої Русі” він простежує появу та етапи формування виробництва і відповідних ремесел у східних слов’ян, починаючи з VI століття. Також йому вдалося виявити кілька десятків робітників галузей. Мета, яку переслідував Рибалок, була в тому, щоб довести, що Русь до навали татаро-монгол анітрохи не тільки не відставала в рівні свого розвитку від держав Західної Європи, як стверджувалося в той час багатьма ученими, але й випереджала їх за багатьма показниками.
У 1963 році він випустив монографію “Давня Русь. Оповіді. Билини. Літописи” він проводив паралелі між руськими літописами і былинными сюжетами. Зокрема, їм було висунуто наукове припущення про те, що літописні записи в Києві почали робити не з XI століття, а значно раніше – з IX або X століття. Таким чином, йому вдалося породити моду на спекуляції про існування серед східних слов’ян письмових традицій ще до прийняття християнства.
Детально досліджуючи давньоруське літописання, Рибаков висунув версії авторства деяких фрагментів, він ретельно проаналізував оригінальні звістки вітчизняного історика Василя Микитовича Татіщева. В результаті він прийшов до висновку, що дані известия спираються за давньоруські джерела, які насправді заслуговують довіри. Хоч раніше загальноприйнятою точкою зору був той факт, що Татищев займався фальсифікаціями історії.
