Творчий шлях
Біографія Валентина Пікуля наповнена подіями, пов’язаними з морем, кораблями і війною. Саме це і підштовхнуло його до письменницької діяльності. Першим опублікованим романом письменника став «Океанський патруль». Він був опублікований в 1954 році у видавництві ЦК ВЛКСМ «Молода гвардія». Після того, як твір було розтиражовано, і про нього дізналися багато, Пікуля прийняли до спілки письменників СРСР.
У цей період Валентин Савович почав дружбу з двома талановитими письменниками, які так само починали свій творчий шлях – Віктором Конецким і Віктором Курочкіним. Вони стали настільки нерозлучні, що багато хто називав їх «три мушкетери».
З кожним роком інтерес Валентина Савича до російської історії ставав все сильніше і сильніше. Він занурювався з головою у роботу, багато читав і вивчав. У 1961 році він випустив роман «Баязет», який вразив публіку історією про часи Російсько-турецької війни. Сам письменник стверджував, що саме цей твір став початком його усвідомленої і серйозною письменницької діяльності. Цього ж року письменник почав роботу над твором «На задвірках Великої імперії». Валентин Пікуль після 1961 року публікувався все частіше і частіше, а читач дізнався і полюбив цього чудового автора. У 1971 році популярний журнал «Зірка» опублікував твір «Пером і шпагою», що послужило початком самої успішної творчої пори досліджуваного автора.
Після цього в 1979 році Валентин Савович видав роман «Нечиста сила». Це твір публіка сприйняла дуже неординарно. Багато критикували Пікуля, але при цьому були й ті, хто був захоплений працею автора. У тому вигляді, в якому цей твір можна побачити зараз, воно з’явилося тільки лише через десять років після першої спроби публікації. Роман «Нечиста сила» – це опис часів, коли царська влада в Росії перебувала на своєму заході, а одним з головних героїв політичного життя був таємничий Григорій Распутін. Критики почали доводити Пикулю, що він недостовірно описав оточення імператорської родини, політичних фігур і епоху в цілому. Вихід роману «Нечиста сила», за твердженнями деяких істориків, накликав на Пікуля багато біди. За деякими чутками з-за цієї праці письменник був побитий, а за дорученням державного і партійного діяча Радянського Союзу Михайла Суслова за Валентином Саввичем було встановлено стеження, так як в творі влади угледіли щось, що не вписувалося в рамки загальноприйнятих політичних суджень та думок. У цьому ж році виходить ще один працю письменники – роман «Честь маю».
Як пізніше розповідали друзі письменника, сам він частково вініл у трагедії головного редактора видання «Наш сучасник» С. Викулова. В той момент у Валентина Савича була сильна депресія через вмираючої дружини, він слабо розумів, що відбувалося навколо нього. Як раз в цей нещасливий час Вікулов самовільно вирішує опублікувати незакінчений, урізаний роман, який за підсумком приніс чимало страждань Валентину Савичу.
Протягом сорока років письменник працював над створенням своїх численних творів. Він написав більше тридцяти романів і величезна кількість мініатюр. Валентин Пікуль, як розповідали друзі письменника, міг працювати цілодобово безперервно. За твердженнями колег, письменник настільки піддавався натхненням, що не просто писав, а розігрував сам з собою сцени зі своїх романів. Дивовижний факт з біографії Валентина Пікуля – він ніколи не починав нових творів в понеділок, так як вважав, що цей день не підходить для початку великих справ.
В цілому письменник вкрай відповідально підходив до своєї роботи. На кожного окремого героя своїх романів Пікуль заводив певну інформаційну картку, в якій були зібрані всі офіційні і неофіційні дані. Після смерті письменника таких карток було більше тисячі штук. Перед початком нових романів письменник ретельно вивчав всю наявну інформацію, знайомився зі спогадами очевидців певних подій, намагався дивитися на історичні події не тільки з боку російських джерел, але і зарубіжних. Нерідко траплялося й таке, що письменник міг засумніватися в правдивості відомостей, викладених у радянській літературі. За це його адресу нерідко надходили погрози з боку влади.
За свої роки життя Валентин Пікуль перечитав неймовірно величезна кількість книг. На момент переїзду в Ригу особиста бібліотека автора налічувала більше 10 тисяч книг. Вся ця література надихала його і допомагала знаходити розгадки історичних таємниць. Як вважав сам Пікуль – автор повинен не просто посадити свого героя за стіл і напоїти його чаєм. Історичний роман повинен відповісти на всі можливі запитання читача: “А чи був у той час чайник?”, “Який чай пив герой, і як він його заварював?”, “Клав він в чашку цукор?” У всіх цих дрібницях і є історія, яку Пікуль намагався не просто розповісти, а передати своєму читачеві.
Останнім романом письменника став «Барбаросса», який розповідає про історичні події Другої світової війни. Передбачалося, що цей твір буде складатися з двох томів. Крім цього, письменник планував дописати роман «Пси господні». Валентин Пікуль також хотів написати твір, присвячений історичним подіям вісімнадцятого століття, а також роман про відомої балерини Павлової. Однак планам не вдалося здійснитися через смерті дивного письменника.
