Праця — основа, джерело існування суспільства і кожної людини окремо. Але індивід не народжується з цим переконанням і з готовими трудовими запитами і навичками. Ставлення до праці формується в дитинстві і юнацькому віці завдяки виховним зусиллям дорослих. І це теж великий педагогічний праця, що вимагає спеціальних знань.
Навіщо ми працюємо
Праця — це один з видів діяльності людини, мета якого — створення матеріальних, духовних, культурних цінностей. Ставлення до праці визначає ступінь достатку і психологічної рівноваги особистості.
Соціальне становище людини багато в чому залежить від того, як він працює. Добросовісний корисна праця в усі часи поважаємо і високо цінується, навіть якщо він спрямований на досягнення власного благополуччя. Матеріально незалежна людина самодостатня і не вимагає від товариства допомоги і турботи. Найчастіше достаток і правильне виховання штовхають його на благодійність.
Успішний праця дає кошти на задоволення духовних, естетичних запитів: не хлібом єдиним живе людина. Придбання художніх творів, заняття мистецтвом, спортом, подорожі — можливості задоволення таких потреб вище у тих, хто багато і сумлінно працює.
Хочу — працюю, хочу — лінуюся?
Праця і соціальні відносини забезпечують науковий прогрес, технічне вдосконалення виробництва. Економічна міць і незалежність держави безпосередньо залежать від працездатності і свідомості його громадян. Це, в свою чергу, стимулює розвиток важливих сфер буття — соціальної, праці та трудових відносин.
Людина свідомо вибирає професію і оволодіває в процесі навчання теоретичними знаннями і практичними навичками.
Перед ним відкриваються горизонти самостійної та творчої діяльності, нових відносин у сфері праці, тобто відбувається його розвиток як особистості, вростання в суспільне життя, задовольняються потреби у визнанні його повноцінним членом соціуму.
Таким чином, працювати або не працювати — це не особиста справа людини. Яке його ставлення до праці, таке і до держави в цілому. Воно зацікавлене в тому, щоб діяльність її громадян на будь-якому терені була свідомої, творчої, цілеспрямованої, корисної суспільству.
Види трудової діяльності
Визначити вид конкретної праці можна за різними показниками:
Визначити вид діяльності можна і за такими показниками, як відносини в сфері праці, спосіб залучення працівника (добровільний чи з примусу), по використовуваних засобів (ручний, механізований, автоматизований), за часом виконання (денний, нічний, по змінах, з графіком).
При виборі сфери діяльності слід уважно проаналізувати зміст, характер праці та трудових відносин, співвіднести з ними власні інтелектуальні та фізичні здібності, темперамент, бажання, перспективи, амбіції.
Що таке професійні вимоги
Кожна професія вимагає від працівника особливих якостей, без яких він не зможе продуктивно працювати. В одних випадках він обов’язково повинен бути товариським, соціально активним (лікар, учитель, соціальний працівник), в інших -фізично витривалим, хоробрим (космонавт, військовий, льотчик, водій). Загальні професійні вимоги до всіх працюючих:
- наявність знань, умінь, навичок, що відповідають характеру і змісту праці,
- свідоме ставлення до праці, готовність до самовдосконалення в обраній професії,
- відповідальність, чесність, ініціативність, готовність працювати творчо і на суспільну користь.
Професіограма — документ, в якому зафіксовані вимоги до працівника, яким він повинен відповідати для занять конкретним видом праці. Вони стосуються рівня підготовки, обсягу професійних знань і навичок, особистісних якостей, психофізіологічних можливостей.
Поняття професіоналізму
Професіоналізмом називається високий рівень ставлення до праці, майстерності і досконалості в обраному виді заняття. Він формується в ході навчання і практичного оволодіння трудовими операціями, творчого підходу до вирішення складних завдань.
У всі часи великою повагою користується професіонал, майстер своєї справи. Його робота — постійна зайнятість у галузі, що стала йому професією. Він глибоко розуміє її значення і суспільну цінність, володіє необхідними і високо розвинутими вміннями, прагне до їх вдосконалення.
Професіонали найчастіше стають офіційними чи неофіційними наставниками молодих спеціалістів.
Завдання виховання
Мета трудового виховання — виростити людину, готового до праці та трудових відносин, відчуває внутрішню потребу бути старанним, сумлінним, відповідальним. Вона поєднує в собі суспільні та особисті інтереси розвитку майбутнього трудівника. Її реалізацією займаються як сім’я, так і освітні установи різних рівнів, починаючи з дитячого садка. А також громадські організації і установи культури.
Сім’я — перша сходинка у вихованні трудових якостей у дитини. Воно продовжується в дитячому садку, а потім у школі. З урахуванням віку дитини дорослі спільно і поступово вирішують такі завдання на шляху до мети трудового виховання:
Рішення цих завдань спонукає дітей до свідомого вибору професії, що багато в чому визначає, яке ставлення до праці у нього сформується. А від цього залежить його благополуччя в майбутньому.
Форми організації виховної роботи
Індивідуальна форма найчастіше реалізується у вигляді доручень – догляд за мешканцями живого куточка, часткова або повна прибирання в приміщенні, допомогу дорослому або товаришеві, підготовка матеріалу до заняття для всіх і пр. Доручення можуть бути дані на короткий або тривалий термін з урахуванням віку і вже наявних у дитини навичок. Обов’язковий етап — чіткий інструктаж, роз’яснення мети і значення, ходу виконання роботи, показ способів виконання. А по закінченні — звіт про виконанні, аналіз і оцінка якості заохочення.
Старші діти можуть самостійно намітити план виконання доручення, вибрати інструмент, встановити терміни, оцінити свою працю. Це привчає їх до самостійності і відповідальності.
Об’єднання дітей у невеликі групи (команди) по 2-3, 5-6 або більше осіб для спільного виконання роботи сприяє формуванню вміння трудитися спільно, розподіляти між собою обов’язки, узгоджувати дії, надавати одне одному допомогу, об’єктивно оцінювати результати власної та спільної праці.
Склад групи може формуватися за бажанням дітей. Педагог з урахуванням конкретних виховних завдань може дати особливі завдання окремим її членам: навчити недосвідченого товариша виконання роботи, підготувати для всіх інструмент та ін.
Колективна форма привчає вихованців до співпраці, зобов’язує ставити загальні інтереси на перше місце, розвиває альтруїстичні почуття, гуманізм, розкриває індивідуальні творчі здібності. Трудові десанти на території школи або поза її, підготовка заходів до календарним подій (виготовлення подарунків і концерту для мешканців будинку-інтернату до Дня літньої людини), організація виставок рукоділля — вибір конкретного заходу залежить від мети і завдань трудового виховання, можливостей і потреб соціального середовища. Але в будь-якому разі воно має бути корисним, пам’ятним досвідом колективної праці для кожного його учасника.
Методи і прийоми трудового виховання
Один з найбільш ефективних педагогічних методів — демонстрація дитині зразків дій дорослих в поєднанні з поясненнями: що, чому і як це треба робити. Показ дій і пояснення може бути багаторазовим. А саме – до формування у вихованця достатніх самостійних дій.
Оцінка, аналіз виконаної роботи дитиною, похвала й осуд повинні бути об’єктивними, поважними, діловитими, щирими. Обов’язково слід підкреслити, наскільки корисним був його працю для інших людей.
Ознайомлення дітей з професіями може протікати в процесі тематичних бесід, зустрічей з фахівцями, читання, екскурсій на виробництво і в різні установи, розглядання техніки та інструментів. Використовуються кінофільми, матеріали засобів масової інформації.
Виховання ставлення до праці не повинно бути теоретичним. Методи організації практичної діяльності дітей різноманітні: ручна праця, художня творчість, конкурси, виставки виробів, спільні справи, колективні заняття, акції, шефство, чергування.
Надзвичайний інтерес викликають у дітей заходи, що проводяться в навчальних закладах за участю батьків, наприклад, конкурс «Наша сім’я сама вміла і творча», суботники по благоустрою та прибиранню території.
А чи не можна без зусиль дістати рибку зі ставка?
Історія розвитку суспільства та історії з життя окремих громадян говорять, що можна деякий час добре жити, не працюючи. Проте всі вони закінчуються рано чи пізно плачевно: дармоїдство — злиднями та бродяжництвом, розбій і злодійство у всіх його видах — в’язницею, грабіжницькі війни — поразкою. Ставлення людини до праці — це мірило його морального здоров’я та ставлення як до себе самого, так і суспільства в цілому.
