Спортивна кар’єра
Спочатку Михайло займався футболом, а потім дзюдо. Однак він бачив, що дзюдоїсти сидять на місці, нікуди не виїжджають. Незабаром він змінив вид спорту, ним виявилася доленосна важка атлетика. У рідному місті Михайла, важкоатлети були головними професіоналами. Вони не стояли на місці, їх життя була наповнена різними поїздками та безліччю змагань. Саме це і привернуло юного спортсмена. Стояти на місці – це не для нього.
У будь-якій справі потрібен грамотний, ерудований наставник, який буде “боліти” своєю справою і готовий зробити все, щоб отримати бажаний результат. Такий був і у Михайла Шевченка. Перший тренер зіграв дуже важливу роль у становленні спортсмена. Ним виявився Лебедєв Ст. А. Завдяки своєму першому тренеру Михайло не переставав займатися спортом. Саме Лебедєв допомагав спортсмену у важкі хвилини.
З 1992 Михайло був членом національної збірної Росії, в якій перебував аж до 2010 року.
У віці 19 років Михайло виконав норматив майстра спорту міжнародного класу.
У 1997 році Михайло брав участь у чемпіонаті Європи, який проходив в Хорватії в місті Рієка. Він виступав у ваговій категорії 54 кг. Його результат – 245 кг Це досягнення він показав у віці 22 років. На цьому чемпіонаті Михайло завоював бронзову медаль.
Михайло також виступав у ваговій категорії 56 кг, кращим результатом якої є: ривок – 120,5 кг; поштовх – 142,5 кг; сума – 262,5 кг Варто відзначити, що ривок в даній ваговій категорії є чинним рекордом Росії.
У 25 років Михайло отримав серйозну травму, з якою пролежав у лікарні 8 місяців. Під час тренування спортсмен надірвав зв’язки в тазостегновому суглобі. Все обійшлося простим хрящем, Михайло зміг би ходити і без операції, але тоді довелося б попрощатися з тренуваннями. Довелося лягати в лікарню.
Час, проведений на лікуванні, не було втрачено. До Михайла приходив тренер і проводив заняття:
Тренер змушував мене стрибати на одній нозі, вставати до стінки і присідати з диском. Всі вправи, які можна робити лежачи, я робив.
Це була не остання травма спортсмена. Він також ламав кисть руки прямо перед змаганнями, однак виступати не відмовився. Михайло “наївся” знеболюючих і пішов виступати. Ніякі травми не зупиняли спортсмена. Від Михайла всі чекали результат, однак найважливіше те, що він сам не міг показати поганий результат. Він був впевнений у собі, своїх силах.
Про себе Михайло каже:
Є важкоатлети, а є «мухачи». Я той самий «мухач». Атлет, який виступає в суперлегкій вазі.
Для спортсмена команда – друга сім’я. Дуже важливо, щоб вона була міцною і дружньою. Михайло трохи розповів про свою команду:
Хлопці з команди завжди ставилися дуже шанобливо. Дивляться, як поїв, як поспав. А я, коли що-то не доїдав на друге, віддавав своїм великим сусідам. Вони-то, природно, їдять значно більше. До речі, на всіх змаганнях «мухача» селять в одну кімнату з тяжами. Я важу 56 кілограмів, а він — 140-150. Пам’ятаю тільки одного супертяжа, який жив у кімнаті один. 180 кілограмів живої ваги. Таким була не потрібна компанія.
Закінчив свою спортивну кар’єру Михайло в 37 років.
