Вербальні системи знаків
Вербальні знакові системи прийнято називати природними мовами людства. Це дуже важлива частина, яка відіграє провідну роль у житті. Існують також і штучні мови, але вони не відносяться до вербальних систем знаків безпосередньо.
Природний мова являє собою історично сформовану систему, яка є необхідною базою для розвитку всіх сфер, особливо культури. Також система знаходиться в постійному розвитку, що говорить про її відкритості для втручань ззовні. Культура безпосередньо розвивається разом з природним мовою, тому проблеми з динамікою природної мови відразу ж вплинуть на культурний розвиток суспільства.
Текст і семіотика
Писемність – це основа для семіотики. Спочатку вона виражала себе лише з допомогою пиктографии. Пізніше з’являється идеография, яка має на увазі те, що в зображення вкладений певний сенс. Також лист стає схематичнее, з’являються ієрогліфи.
Остання стадія розвитку писемності передбачає появу листа як такого, тобто алфавіту з конкретним набором необхідних знаків, які вже позначають не фрази або слова, а звуки.
Коли розвивається лист, з’являються і певні правила для структурування знаків в усній і письмовій мові. Саме тому виникає літературна мова, де всі норми враховані.
Фердинанд де Соссюр теж прагне до усілякому поліпшення листи, тому надає публіці положення про те, що основою будь-якої мови є слово, яке вважається довільно обраним знаком. Також він ввів поняття “позначається” і “позначає”. Перше – це зміст слова, те, що відображене в ньому, а друге вважається формою, тобто його звук і написання. Ще одним важливим моментом став висновок про те, що знаки в мові утворюють семиотическую систему.
Семіотика культури і поняття тексту Лотмана – це оригінальна програма семіотики, яка отримала широке поширення і масове визнання. Це була спеціальна теоретична основа, яка прямувала на доскональне вивчення аспектів культури і семіотики в єдності. З’явилася вона в XX столітті, а саме в 60-80-х роках.
Лотман вивів поняття тексту, вважаючи його абсолютно нейтральним по відношенню до літератури. Це допомогло обробляти сегменти культури, аналізувати її саму. Раннє процес аналізу був довгим та виснажливим і припускав семіотичний аналіз літератури.
Семіотика культури і семіотика тексту – нерозривні, ідентичні процеси.
Основна частина аналізу структури – це слово, природний мова і культура, які створюють для людини умови життя, але не біологічного, а соціального. Культура – це певна сфера, великий текст, який можна і потрібно осягнути за допомогою семіотики.
