Втрати радянських військ
Точні дані по кількості убитих в Афганістані радянських солдатів і офіцерів були вперше опубліковані після закінчення війни. Ці дані були представлені в газеті “Правда” 17 серпня. В останні кілька днів 1979 року, коли війська були введені, кількість загиблих в Афганістані радянських солдатів склало 86 осіб. Потім цифри збільшуються з кожним роком, досягаючи апогею у 1984-м.
У 1980-му серед убитих радянських солдатів в Афганістані були 1484 людини, на наступний рік – 1298 військових, а в 1982 році – 1948. У 83-му намітився спад в порівнянні з попереднім роком – загинули 1448 осіб, але вже 1984-й став самим трагічним для радянських військ за всю історію цього конфлікту. Армія втратила вбитими 2343 солдата і офіцера.
З 1985 року цифри планомірно знижуються:
- 1985 р. – 1868 вбитих;
- 1986 р. – 1333 вбитих;
- 1987 р. – 1215 вбитих;
- 1988 р. – 759 вбитих;
- 1989 р. – 53 вбито.
У результаті кількість загиблих в Афганістані радянських солдатів і офіцерів становила 13 835 чоловік. Потім дані росли з кожним роком. На початок 1999 року, з урахуванням безповоротних втрат, до яких були віднесені убиті, померлі в пригодах, від хвороб і ран, а також зниклі без вести, загиблими вважалися 15 031 людина. Найбільші втрати припадали на склад радянської армії – 14 427 загиблих радянських солдатів в Афганістані. У числі втрат 576 співробітників КДБ. 514 з них були військовослужбовцями прикордонних військ, 28 співробітників міністерства внутрішніх справ.
Число загиблих в Афганістані радянських солдатів вражало уяву, особливо якщо враховувати, що окремі дослідники приводили зовсім інші цифри. Вони були значно вище офіційної статистики. За результатами дослідження Генерального штабу, проведеного під керівництвом професора Валентина Олександровича Рунова, стверджується, що безповоротні людські втрати 40-ї армії склали близько 26 тисяч осіб. За підрахунками, тільки в 1984-му число загиблих в Афганістані радянських солдатів, як виявилося, дорівнює приблизно 4400 військовослужбовців.
Щоб усвідомити масштаби афганської трагедії, потрібно враховувати санітарні втрати. За десять років військового конфлікту більше 53,5 тисяч солдатів і офіцерів були контужені, поранені або травмовано. Понад 415 тисяч захворіли. Причому понад 115 тисяч опинилися вражені інфекційним гепатитом, більше 31 тисячі – черевний тиф, ще понад 140 тисяч – іншими захворюваннями.
Більше одинадцяти тисяч військових були звільнені з лав радянської армії за станом здоров’я. Переважна кількість в результаті були визнані інвалідами. До того ж у списках загиблих радянських солдатів в Афганістані, які призводять офіційні структури, не враховують тих, хто помер від хвороб і ран у госпіталях на території Радянського Союзу.
При цьому зараз невідома загальна чисельність радянського контингенту. Вважається, що на території азіатської республіки були присутні від 80 до 104 тисяч військовослужбовців. Радянські війська підтримували афганську армію, чисельність якої оцінюється в 50-130 тисяч осіб. Афганці втратили близько 18 тисяч убитими.
За даними радянського командування, моджахеди мали у своєму складі близько 25 тисяч солдатів і офіцерів в 1980 році. До 1988-го на стороні джихадистів билися вже близько 140 000. За оцінками незалежних експертів, за весь час війни в Афганістані кількість моджахедів могло досягати 400 тисяч. Вбиті були від 75 до 90 тисяч противників.
Радянське суспільство було категорично проти введення радянських військ в Афганістан. У 1980 році за публічні антивоєнні заяви на заслання був відправлений академік Андрій Дмитрович Сахаров.
До 1987 року загибель радянських солдатів в Афганістані ніяк не афішувалася, про це намагалися не поширюватися. В різні міста по всій неосяжній країні приходили цинкові труни, людей ховали напівофіційно. Про те, скільки загинуло радянських солдатів у війні в Афганістані, було не прийнято повідомляти публічно. Зокрема, на кладовищах на пам’ятках забороняли вказувати місце смерті солдата чи офіцера.
Тільки в 1988 році в закритому зверненні ЦК КПРС, адресованому всім комуністам, висвітлювалися деякі аспекти стану справ. По суті, це було перше офіційне заяву влади про участь у Громадянській війні на території іншої держави. Тоді ж були опубліковані відомості про те, скільки загинуло радянських солдатів в Афганістані, а також про витрати. На потреби армії з бюджету СРСР щорічно виділялося п’ять мільярдів рублів.
Вважається, що останній загинув в Афганістані радянський солдат – це комсомолець Ігор Ляхович. Він уродженець Донецька, випускник електротехнічного технікуму в Ростові. В 18 років був покликаний в армію, це відбулося в 1987 році. Вже в листопаді того ж року його відправили в Афганістан. Хлопець був сапером в званні гвардії рядового, пізніше стрільцем у розвідувальній роті.
Був убитий 7 лютого 1989 року в районі перевалу Саланг неподалік від кишлаку Калатак. Його тіло троє діб везли на БМП, тільки після цього зуміли завантажити на вертоліт, щоб відправити в Радянський Союз.
Був похований з військовими почестями на центральному кладовищі Донецька.
