Порцеляновий століття і відставлений убік останній палець
Аж до початку 18-го століття мистецтвом виготовлення порцеляни володіли тільки китайці і зберігали свої технології в найсуворішому секреті. В Європі порцелянові статуетки та посуд були дуже дорогими і доступними лише дуже заможним сім’ям.
Порцелянові чашечки для чаювання були вкрай мініатюрними з зовсім крихітними ручками, і взятися за них усіма пальцями було неможливо. Тому доводилося брати чотирма, а мізинець — оттопырить в бік.
А ще в ті часи не соромилися демонструвати свій достаток і всі пальці рук прикрашали кільцями і масивними перснями у кілька рядів. Звідси ще одна цікава версія: коштовностей на пальцях було стільки, що вони не зводилися разом і крайній палець, мізинець, здавався сильно відстовбурченим.
Носити на собі всі скарби було незручно, і мода швидко пройшла, але жест залишився і був прерогативою вищого стану. Однак прислуга любила переймати манери господарів, і відставляти в бік мізинець стали все підряд, вважаючи це хорошим тоном і можливістю якось продемонструвати свою «знатність».
Прихильники наступної гіпотези вважають, що аристократія тут ні при чому і оттопиріваніе мізинця пішло від військових.
