Рух
Коли вчені взялися за питання про сприйняття руху, ілюзія часу набула ще більш фундаментальне значення, причому не тільки у філософії, але і в науці. Навіть Ейнштейн довів, що дане поняття є досить суб’єктивним, безпосередньо залежить від швидкості переміщення у просторі та при деяких обставинах може взагалі зникати. Найпростіший приклад – це рух зі швидкістю світла. В цей момент час перестане існувати для об’єкта, який “летить” крізь простір, все буде виглядати статично. А ось сторонній спостерігач буде розцінювати його як щось, що рухається з нереальною швидкістю, при цьому протягом даного процесу буде так само швидко йти вперед.
Ілюзія простору-часу – це в деякому роді полон, в який потрапляє людина з власної волі. Ми не помічаємо, як хід годин сповільнюється в процесі нашого пересування по площині в певному напрямку і прискорюється, коли сидимо на одному місці. Ми можемо знати, розуміти і навіть намагатися прийняти, але на жаль, відкинути цей міраж нам не під силу. Це обумовлено тим, що сприйняття знаходиться саме в рамках людського тіла, в іншому випадку ми просто втрат зв’язок із звичним для нас світом.
