Сьогодні ім’я радянського письменника Миколи Євгеновича Вірти мало про що говорить пересічному читачеві, але в свій час він був автором бестселера, удостоївся чотирьох Сталінських премій і права редагувати Біблію.
Ранні роки
Радянський письменник і драматург, чотириразовий володар Сталінської премії Микола Євгенович Вірта (1906-1976, справжнє прізвище – Карельський) народився в селі Каликино Тамбовської губернії, в сім’ї священика. У 1921 році батька майбутнього письменника розстріляли – імовірно, за сприяння антикомуністичному повстання під керівництвом Олександра Антонова. В майбутньому це повстання стане основною темою роману «Самотність», що приніс Вирте популярність і першу Сталінську премію.
Освіту Микола Карельський отримав в Тамбовської середній школі. В молодості встиг змінити кілька видів діяльності: побував і пастухом, і писарем сільради, а в 1920-21 роках в рамках лікнепу вчителював у 263-м Кунгурском полку 30-ї дивізії. У 1923 році почав працювати репортером у газеті «Тамбовська правда». Там же дебютував як письменник: перші його оповідання, опубліковані під назвою “Микола Вірта”, були присвячені сільського життя. Вірта – назва річки в Карелії, історичній батьківщині Карельських.
У другій половині 20-х років Вірта активно займається журналістської та редакторської діяльністю в газетах Костроми, Саратова і Махачкали. У 1930 році переїжджає до києва, де продовжує працювати в друкованих виданнях «Вечірня Москва», «Праця» і «Электрозавод», в театрі робітничої молоді (ТРАМ) – автором п’єс, режисером, актором і навіть директором.
«Самотність» і слава
У 1935 році Вірта створює свій magnum opus – роман «Самотність», що оповідає про боротьбу з антоновським повстанням у 20-х роках. Роман, прихильно зустрінута критикою і аудиторією, за один тільки 1936 рік видається понад 20 разів. Критики порівнюють його з «Тихим Доном» Шолохова. У 1937 році за мотивами «Самотності» Вірта пише трагедію «Земля», що успішно ставиться в Мхаті. У 1939 році роман стає основою опери молодого драматурга Т. Н. Хреннікова «В бурю», а в 1964 році за його мотивами режисер Всеволод Воронін знімає фільм «Самотність».
У 1941 році роман приносить Вирте Сталінську премію другого ступеня.
Спочатку письменник планував створити цикл з шести романів про народного життя, що охоплює період від кінця XIX століття до сучасності, але продовжує «Самотність» роман «Закономірність» (1937) був зустрінутий досить холодно. Про нього негативно відгукуються такі авторитетні діячі культури, як Шолохов і Макаренка (рецензія останнього в «Літературній газеті» була названа «Закономірна невдача»). Роман «Вечірній дзвін» (1951), що оповідає про події, що передують описаним в «Самоті», теж не здобув популярності і став останнім у циклі.
Ще три Сталінських премії Микола Вірта отримав в 1948, 1949 і 1950 роках за п’єси “Хліб наш насущний” (1947) і “Змова приречених” (1948) і кіносценарій “Сталінградська битва” (1949).
У знятому за сценарієм Вірти режисером Володимиром Петровим двосерійному фільмі чимало уваги приділено полководницький мудрості товариша Сталіна.
Цензор Священного Писання
Аркадій Ваксберг у своїй книзі «Цариця доказів» наводить цікаву історію, пов’язану з біографією Миколи Євгеновича Вірти. В 1943 році Сталін, взявши курс на пом’якшення політики по відношенню до церкви, вирішив обмеженим тиражем видати Біблію. Видання було доручено Молотову, який передав його Вишинському. Для перевірки ідеологічної безпеки тексту було прийнято рішення призначити спеціального цензора. Ним став Микола Вірта. Письменнику було доручено простудіювати Старий і Новий Заповіти на предмет критики радянської влади, при особливій необхідності внести купюри і правки. Доручення повалило Вірту в сум’яття, але відмовитися від нього, представленого як «завдання товариша Сталіна» та «особисте прохання митрополита Сергія», було б рівносильно самогубству. Довелося вишукувати в Священному Писанні сумнівні в ідеологічному відношенні місця, зокрема, портрети чоловіка з вусами. На щастя, таких місць не знайшлося, і Біблія була благополучно видана без купюр.
Смерть Сталіна і занепад популярності
Після смерті диктатора положення Миколи Вірти змінилося до гіршого. У 1954 році його виключили зі Спілки письменників СРСР за розкішний спосіб життя, який він вів на дачі в Підмосков’ї. Правда, в 1956 році відновили членство, але минулі авторитет і популярність були втрачені безповоротно. До самої смерті Микола Вірта продовжує створювати романи, повісті, п’єси, сценарії та короткі розповіді, проте вони вже не викликають ажіотажу у критики і публіки. Останнє велике твір автора – епопея “Чорна ніч”, присвячена Гітлеру, нацизму та руху опору в Європі – залишилося незакінченим. Помер Микола Вірта 3 січня 1976 року, похований у Москві на Переделкинском кладовищі.
