Виправданий бешкетник
Як відомо, пияцтво до добра не доводить, і історія Діоніса є яскравим тому прикладом. З легенд свідчить, що з часом веселий бог став впадати в шаленство і влаштовувати самі розгнуздані дебоші, що, втім, трапляється і з простими смертними, що не знають міри в спиртному. Розповідають, ніби одного разу справа дійшла аж до вбивства якогось елліна, що потрапив йому під гарячу руку.
Але так уже повелося, що «небожителів» завжди намагаються обілити, зваливши провину на когось іншого. Ось і п’яні витівки Діоніса греки пояснили чаклунством, нібито насланным на нього все тієї ж підступною Герой. Ревнивиця ж не стала виправдовуватися і взяла вину на себе. Подібна версія стала загальноприйнятою тому, що культ Діоніса – це, як стверджували самі елліни, частина їх духовної спадщини.
Треба зауважити, що з часом бешкетник став проявляти агресію до тих, хто не бажав разом з ним пиячити і наполегливо відхиляв його запрошення. Наприклад, в одній з легенд говориться, що фракійського царя Лигурга – переконаного непитущого і поборника здорового способу життя – він позбавив розуму, і той у пориві шаленства зарубав сокирою власного сина, прийнявши його за виноградну лозу. Настільки ж сумною була й доля дочок царя Минея, які відмовилися брати участь в оргії і поплатилися за це розумом. Нещасні діви буквально розтерзали приїхав в гості до свого батька правителя міста Фіви. Багато й інших подібних епізодів наводиться у давньогрецькій міфології.
