Відомо, що людям часом властиво наділяти богів, яким вони поклоняються, власними рисами. Недарма Ф. М. Достоєвський у романі «Біси» писав про те, що «Бог є синтетична особистість всього народу». Таким чином, можна сказати, що культ Діонісія – це наочний прояв життєствердного початку, закладеного в жителів Стародавньої Греції, оскільки цей безсмертний мешканець Олімпу був для них покровителем виноробства, веселощів, поетичного натхнення і релігійного екстазу. Приходив він на допомогу і тим, у кого слабшав любовний запал. Загалом, був хлопець «свій в дошку».
Свій або сторонній?
Згідно з усталеним традиціям, шанувалися всі гречесие боги. Культ Діоніса ж виділяється серед них особливо яскравими і гучними святкуваннями, нерідко переходившими в розгнуздані оргії. Це настільки не відповідало тверезого темпераменту та ясному розуму еллінів, що один час дослідники вважали, ніби він є для них стороннім, і був випадково запозичений у якихось варварських племен. Однак коли в їх руки потрапили записи, зроблені ще до Троянської війни, тобто раніше кінця XIII століття до н. е.., стало ясно, що вже в ті давні часи добре знали Діоніса в Древній Елладі і охоче йшли назустріч його фантазіям.
Плід гріховної любові
Як і звичаї, пов’язані з поклонінням всім без винятку грецьким богам, культ Діоніса заснований на легендах, створених народною фантазією. Згідно з однією з них, він був побічним сином верховного бога Зевса, повелевавшего громом, блискавками, а заодно і всім світом, на який він вивергав. Матір’ю ж була молода богиня – то Семела (Земля), Селену (Місяць) − за давністю років вже ніхто не пам’ятає.
Але достеменно відомо, що законна дружина Зевса – Гера (покровителька шлюбу), дізнавшись про пригоди свого благовірного, запалала гнівом і підступно згубила його пасію, яка вже була в «цікавому положенні». Довелося блудодею самому доношувати її плід (у грецьких богів − це запросто), а разрешившись від тягаря сином, віддати його на виховання німфам, що мешкали на одному з островів Егейського моря (здається, Криті чи Никсосе). Цілком зрозуміло, що ці легковажні дівчата нічого путнього навчити хлопця не могли, та й зробили з нього відчайдушного марнотратника життя.
Друзі-товариші по чарці
У довершення нещасть юнак, що називається, потрапив у погану компанію – зійшовся з вельми сумнівним божеством по імені Селен, який навчив його робити з винограду вино, але не пояснив, що пити його слід в міру. Подорослішавши і покинувши острів, де він продовжував переховуватися від мстивої Гери (дружини свого батька Зевса), Діоніс разом з Селеном, який став нерозлучним дружком, відправився мандрувати по світу і, згідно з легендою, проробив великий шлях. Кажуть, цю парочку бачили навіть в Єгипті і Сирії.
Схильність до подорожей похвальна, але біда в тому, що на всьому шляху прямування приятелі, володіли мистецтвом виноробства, влаштовували молодецькі свята і залученню людей до великих узливань, або, простіше кажучи, насаджували пияцтво. Чи варто тепер дивуватися тому, що культ Діоніса – це дещо двозначний елемент грецької культури?
Виправданий бешкетник
Як відомо, пияцтво до добра не доводить, і історія Діоніса є яскравим тому прикладом. З легенд свідчить, що з часом веселий бог став впадати в шаленство і влаштовувати самі розгнуздані дебоші, що, втім, трапляється і з простими смертними, що не знають міри в спиртному. Розповідають, ніби одного разу справа дійшла аж до вбивства якогось елліна, що потрапив йому під гарячу руку.
Але так уже повелося, що «небожителів» завжди намагаються обілити, зваливши провину на когось іншого. Ось і п’яні витівки Діоніса греки пояснили чаклунством, нібито насланным на нього все тієї ж підступною Герой. Ревнивиця ж не стала виправдовуватися і взяла вину на себе. Подібна версія стала загальноприйнятою тому, що культ Діоніса – це, як стверджували самі елліни, частина їх духовної спадщини.
Треба зауважити, що з часом бешкетник став проявляти агресію до тих, хто не бажав разом з ним пиячити і наполегливо відхиляв його запрошення. Наприклад, в одній з легенд говориться, що фракійського царя Лигурга – переконаного непитущого і поборника здорового способу життя – він позбавив розуму, і той у пориві шаленства зарубав сокирою власного сина, прийнявши його за виноградну лозу. Настільки ж сумною була й доля дочок царя Минея, які відмовилися брати участь в оргії і поплатилися за це розумом. Нещасні діви буквально розтерзали приїхав в гості до свого батька правителя міста Фіви. Багато й інших подібних епізодів наводиться у давньогрецькій міфології.
Нещасна Аріадна
Даючи короткий опис культу Діоніса, не можна пройти повз і дуже благородних вчинків, скоєних ним під час багаторічних мандрів. Як видно, широта душі і водночас схильність до пияцтва здатні мирно уживатися не тільки на Русі-Матінці. Прикладом тому може служити одруження нашого героя дочки критського царя Міноса – Аріадні, підступно обманутою коханим − сином афінського царя Тесея.
Одного разу вона з допомогою своєї знаменитої нитки допомогла цьому мажору вибратися з лабіринту, де їм збирався пообідати якесь чудовисько. В подяку за це, а може бути, і з інших причин, Аріадна сподівалася на пропозицію руки і серця, але, опинившись поза небезпекою, той віроломно кинув її.
Дружина, що впала з неба
Не в силах пережити горе, юна діва вирішила покінчити з життям, але, кинувшись зі скелі, що впала не в розбурхане море, а прямо в обійми Діоніса, випадково опинився на березі. Сповненим співчуття і оцінивши по достоїнству красу, буквально звалилася на нього з неба, герой взяв Аріадну в дружини, а його батько – всемогутній Зевс – в якості весільного подарунка наділив її безсмертям. Про те, як вона поставилася до пияцтва, яким віддавався її чоловік, легенди мовчать.
Не кажуть вони і про те, як склалася надалі подружнє життя легковажного божества. Відомо лише, що до жінок його тягло не менше, ніж до вина, і перелік любовних пригод Діоніса досить великий. У ньому згадується безліч перемог над богинями, так і над смертними красунями. Одного разу на його ложе побував навіть юний Гермафродит, який поєднав у собі ознаки обох статей.
Люблячий син і хоробрий воїн
Слід відзначити, що культ Діоніса − це ще й уславлення героя, нехай вигаданого, але подає якимись своїми діяннями привід для національної гордості. У зв’язку з цим доречно згадати приписуване йому участь у переможному військовому поході проти Індії. Легенда свідчить, що, провоевав на берегах Гангу три роки, він повернувся додому, овіяний славою і обтяжений багатою здобиччю. У зв’язку з цим греками був встановлений звичай кожні три роки влаштовувати в його честь бурхливі вакхічні свята з піснями, танцями і непомірними випивкою. Йому ж приписується і створення першого мосту через Євфрат, зведеного їм поблизу міста Зевгма.
Зарекомендував себе Діоніс і як зразковий син. Пам’ятаючи про те, що своєю появою на світ він зобов’язаний таємницею любові матері до Зевса, за яку вона і була сжита зі світла ревнивицей Герой, він спустився в Аїд (царство мертвих) і вивів її звідти живу і неушкоджену. Щасливий татусь наділив свою колишню кохану безсмертям, зробивши її богинею по імені Фіона.
Помилка морських розбійників
Подібно до того, як з легендами про різного роду чудеса пов’язано поклоніння іншим давньогрецьким богам, наприклад Озирису, Аттісу й Адоніса, культ Діоніса також пов’язаний з дарованими йому надприродними здібностями – небожитель все-таки. У зв’язку з цим можна привести приклад того, як він вдало позбувся викрали його піратів.
Розповідають, що одного разу Діоніс помилково найняв цих розбійників, вирушаючи морем на острів Наксос. Коли непорозуміння з’ясувалося, було вже пізно – пірати закували в ланцюги і взяли курс до берегів Малої Азії, сподіваючись продати там на одному з невільничих ринків. Однак це був, що називається, не їхній день.
За слова бранця кайдани раптом впали з його рук, а весла і щогли, перетворившись у змій, почали з шипінням звиватися на палубі. В довершення всього борту раптом щільно обвили гілки плюща і виноградних лоз, а повітря наповнився звуками невідомо звідки взялася флейти. Пірати були відчайдушними людьми, і їх важко було чимось налякати, але від такого сюрпризу вони в жаху пострибали за борт, тоді як ніким не керований корабель сам собою раптом розвернувся і покірно попрямував до острова Наксосу.
Вічний мешканець Олімпу
Чим закінчилася історія земного життя веселого грецького бога – невідомо, з тієї простої причини, що він, як і всі інші небожителі, безсмертний і, судячи з усього, благополучно перебуває зараз десь у захмарних высях Олімпу. Що ж стосується влаштовувалися в його честь свят, то з часом вони втратили свою сакральну складову і прийняли форму народної традиції, що дозволяє людям на час відірватися від повсякденних турбот, віддатися веселощам, або, просто кажучи, розслабитися.
Є культ Діоніса релігією рабів?
Що таке релігія рабів, за визначенням класиків марксизму-ленінізму (не до ночі вони будуть помянуты)? Це перш за все релігійне вчення, спрямоване на те, щоб виправдати існуючу в світі систему класової нерівності і вселити в нижчі верстви суспільства помилкову надію на божу нагороду за покірність експлуататорам, що чекає їх у загробному світі. Свою концепцію вони ілюстрували цитатами зі Священного Писання, претензійно підібраними і хибно витлумаченими.
Однак навіть при такому вузькому і в корені невірному підході, культ Діонісія можна пов’язати з спробами вирішувати або, навпаки, замовчувати соціальні проблеми. Він нікому нічого не обіцяв у майбутньому, а закликав лише до того, щоб сьогодні і зараз зробити своє життя хоч трохи тепліше і радісніше. «Перервіть хід сірих буднів, наповніть кубки іскристим вином і, взявшись за руки, пуститеся в танок», − закликав він. Про яке ж рабстві тут може йти мова? Раби здатні лише злобно сичати і все глибше пов’язати в трясовині своєї безпросвітного життя.
Несумісні культи
Чи є підстави шукати сліди культу Діоніса на Русі. Історія релігії не дає до того скільки-небудь серйозного приводу. Що ж стосується псевдонаукових тверджень, нерідко звучать з боку сучасних поборників язичництва про те, ніби він був привнесений князем Володимиром разом з християнством, то вони принаймні безпідставні.
У роботах багатьох провідних істориків можна знайти згадку про те, що у Візантії, успадкувала багато елементів давньогрецької культури, дійсно мало місце поклоніння деяким еллінським богам, серед яких був і Діоніс. Однак ніхто з них не говорить про те, що він якимось чином перейшов в пантеон наших предків, так що подібні запевнення можна вважати дозвільними вигадками, тим більше що культ Діоніса і християнство несумісні.
