Наукове обґрунтування концепції
Першою концепцією глобального управління стала теорія політичного реалізму, сформульована на початку XX століття. Її основоположниками стали американські та британські дослідники – Карр, Моргентау, Кеннани. У своїх працях вони насамперед ґрунтувалися на висновках, зроблених англійським філософом-матеріалістом Томасом Гоббсом, який вважається засновником теорії суспільного договору.
У своїй монографії “Левіафан” Гобса міркував про проблеми утворення держави. Зокрема, він розглядав стан свободи, яке вважав природним. За його словами, люди, що перебувають у ньому, не були ані рабами, ані суверенами.
Гоббс був упевнений, що з часом люди самі приходять до ідеї необхідності обмежувати стан абсолютної свободи. З-за того, що природа людини за своєю сутністю егоцентрична, це провокує насильство і постійні конфлікти. Прагнення позбутися від війн та лиха призводить до того, що люди починають самостійно обмежувати свої права на користь держави, укладаючи так званий суспільний договір. Його завданням стає забезпечення безпеки громадян і світу усередині країни.
Прихильники політичного реалізму почали екстраполювати ідеї Гоббса на сферу міжнародних відносин. Вони стверджували, що взаємодія між країнами відбувається на хаотичному рівні, так як ніякої моделі наддержавного центру не існує. З-за цього кінцевою метою країн стає особисте виживання.
