Не сидіти склавши руки!
У біографіях Віктора Семеновича Абакумова обов’язково звертають увагу на 44-й рік. Тоді генерал організував інгушську депортацію. У нагороду за свої зусилля отримав орден Червоного Прапора. У той ж році йому присвоїли орден Кутузова. З першого місяця 45-го до середини цього року вона як і раніше керував СМЕРШ, одночасно отримавши в своє розпорядження відділення НКВС, відповідальна за третій фронт з Білорусі. Якраз тоді йому присвоїли чин генерала-полковника. Навесні 46-го Абакумов став заступником міністра з питань державної безпеки. У травні цього року йому дісталася посада міністра за цим профілем, що збереглася за ним до літа 51-го.
В силу особливостей особистості та діяльності цього відомого людина не існувало автобіографії Віктора Абакумова, а ось написані дослідниками його життєвого шляху роботи дають уявлення про його долю. В таких роботах обов’язково акцентують увагу на перипетії 46-го року. Саме тоді генерал-полковник виступив з ініціативою засудити деяких відомих діячів у сфері ВВС, авіапрому. Були висунуті звинувачення проти Шахурин, Новікова, Рєпіна. Як показав аналіз подій, ці особи постачали армійцям низькоякісну літальну техніку, при випробуванні якої загинуло кілька льотчиків, були втрачені машини. Обвинувачені, як показало слідство, прагнули перевиконати плани, заради чого у виробництво відправляли непідготовлені машини. Разом з тим особи займалися підробкою звітів і порушували свої обов’язки іншим способом. Що дивно: звинувачених згодом повністю реабілітували лише на підставі того факту, що звинувачення висунув Абакумов, хоча Шахурін навіть написав мемуари, в яких визнав скоєні злочини.
