Нетипові форми деспотії в сімейному житті
Навіть у родині з чітким поділом на сильну чоловічу половину і слабку жіночу в ролі агресора і деспота може виступати дружина. За відсутності можливості використовувати проти чоловіка фізичну силу жінки часто пускають в хід свою головну зброю – словесне приниження партнера. Якщо чоловік не піддається на провокації чи відповідає тим же, на зміну образ приходять шантаж або прямі погрози.
Починаючи з трирічного віку зростає потреба проявити свої лідерські якості і у дітей. Найгостріші періоди потреби в самоствердженні і загальному визнання його значущості припадають у дитини на 3-5 і 13-15 років, що знаходить відображення і в його поведінці, і в підвищенні вимог до вчинків оточуючих.
Агресор і його жертва
У дитинстві всі події і людські вчинки сприймаються людиною з точки зору полярних значень «погано» або «добре». Зіткнувшись з психотравмуючої ситуацією, дитина завжди ототожнює свою особистість з однією з сторін, беручи на себе роль «жертви» або «мучителя», і в майбутньому вже дотримується цього стану, який розпізнається психікою як «комфортне».
Виростаючи, «жертва» буде прагнути з’єднатися зі своєю відсутньою частиною особистості – більш впевненою, владної, вміє дати відсіч. Таким чином, бачачи перед собою приклад того, ким їй самій хотілося б бути, вона буде переживати в собі ілюзію «перероблення» неприємного, пережитого в дитинстві події, але фактично не відхилятися від своєї ролі.
У свою чергу і «мучитель» не зможе жити без проекції своїх переважних можливостей. Йому необхідно отримувати постійні підтвердження своєї сили, безкарності, вміння контролювати і придушувати. При цьому «жертві» відведена роль аж ніяк не другого плану, адже в її здатності страждати, виявляти великодушність, прощати агресор знаходить відсутні елементи своєї власної, неповноцінної особистості.
