Данилевський і слов’яни
Повернемося знову до філософського напрямку Миколи Данилевського. Отже, він був панславистом. Що ж саме, на його думку, давала можливість слов’янам в цілому і російським зокрема правити балом? Щоб мати можливість поговорити про це, необхідно торкнутися основного праці Миколи Данилевського – у всякому випадку, одного з них – роботи “Росія і Європа”.
Росія і Європа очима Данилевського
Об’ємну свою книгу “Росія і Європа” Микола Якович Данилевський випустив у 1869-1871 роках в журналі “Зоря”. Завершена вона була роком раніше, а працював над нею вчений протягом аж чотирьох років – з 1864 року. Саме в цій книзі Данилевський викладає свою концепцію існування одинадцяти культурно-історичних типів (далі докладніше ми торкнемося цього питання), висловлює свою думку з приводу спільності історичного процесу і, нарешті, зачіпає тему слов’янофільства і західництва. Про це й поговоримо далі.
Однією з ключових ідей Миколи Данилевського у “Росії і Європі” (до речі, це укорочена версія назви роботи, повна – в два рази довше: “Росія і Європа: Погляд на культурні і політичні відносини Слов’янського світу до Германо-Романського”) є думка про те, що у двох государственностей – європейської та слов’янської – різне походження, і саме на цьому базується твердження про різні сутності європейців і слов’ян, країн Європи і країн слов’янських народів. Проте тут криється і перше розбіжність у поглядах слов’янофілів (принаймні, більшості) і самого Данилевського: останній особливо виділяв Росію, вважаючи, що у неї свій, особливий шлях розвитку. До речі, в цій думці, можливо, присутні відгомони позиції Франсуа Фур’є, який також дотримувався точки зору, що найбільш сильними країнами, здатними “поглинути” суперників, є Росія і Франція, і перша, мабуть, навіть сильніше.
Повернемося ж до розбору позиції Миколи Яковича Данилевського. У “Росії і Європі” він пише про тієї величезної ролі, яку відіграють у формуванні держави всілякі зовнішні фактори – такі, наприклад, як географічне положення, великі територіальні простору, різні природно-кліматичні умови, відмінності в соціально-економічному розвитку і так далі. Данилевський вважав, що найважливішою метою Російського держави є охорона життя, честі і свободи народу, при цьому він вважав також, що в Росії великий чинник зовнішньої небезпеки, а тому їй необхідна сувора влада.
На думку Данилевського, ця небезпека неоднакова на всій території країни (мається на увазі тут не Росія, а в принципі будь-яка країна) – десь менше, десь більше; і там, де більше, слід створити одне централізоване ціле в політичному сенсі; там же, де менше, можливо обмежитися пов’язаними федеративно окремими частинами. Що ж стосується Росії, то, оскільки, як згадувалося тільки що, Микола Якович підкреслював значущість зовнішнього фактора небезпеки, централізація їй була життєво необхідна. На думку вченого, зберігати російську державність вдавалося лише представникам династії Рюриковичів, а після припинення їх правління держава розпалася, однак поки живий інстинкт народного самозбереження, так властивий російським, жива і надія на відродження державності.
Якою повинна бути влада, за Данилевським? Абсолютна монархія – ось що, як він вважав, необхідно Росії. При цьому вона повинна бути міцно пов’язаної з релігійними традиціями і догматами, оскільки відступ від цих норм тягне за собою смуту і розкол. Ні конституція, ні парламент в Росії неприпустимі – це абсурд; що потрібно, так це благотворний синтез охорони і лібералізму, вдала комбінація реформ і сильної політика держави. Данилевський з жаром засуджував обмеження будь-якої свободи, особливо з-за побоювання розгортання революції. Він з гіркотою зазначав поширення західницьких ідей і заборона слов’янофільських друкованих видань.
Переказувати всі погляди Миколи Данилевського було б надто довго і, напевно, нерозважливо; в кінці нашого матеріалу ми наведемо низку найцікавіших цитат із обговорюваною роботи вченого. Особливо захопленим даною тематикою незайвим було б і особисто ознайомитися з працею Данилевського – можливо, це і не найлегша річ для читання, але при цьому вельми цікава. Скажемо лише, підводячи підсумок поточного розділу, що Микола Якович Данилевський вірив у краще майбутнє Росії, був налаштований оптимістично, вважав, що повалення монархії і зміна політичного ладу країни в Росії неможливі. Не той у російського народу характер, не той менталітет – а щоб він став “тим”, необхідні роки і навіть століття; рідкісні ж хвилювання, колыхающие часом населення, пов’язані, на думку Данилевського, з прагненням бути схожим на Європу і проникненням в маси західницьких ідей.
