Про культурно-історичних типах начистоту
Розглянемо тепер, що ж таке, згідно Миколи Данилевського, ті самі горезвісні культурно-історичні типи. Він описав їх, як ми пам’ятаємо, у своїй праці “Росія і Європа”. У кожного народу або близьких по духу і мови народів, на думку вченого, є свої культурні, психологічні, історичні та інші фактори, які визначають погляди і сутність цього народу. Системою таких поглядів, сформованих під впливом перерахованих вище факторів, та культурно-історичний тип. Данилевський називає його також “самобутньою цивілізацією”.
Як ми вже згадували вище, загалом Микола Якович виділив одинадцять культурно-історичних типів. Один з них – слов’янський, який стане в подальшому нової слов’янської цивілізацією. Слідом за ним йде європейський, або романо-германський тип: саме його представники, згідно з переконанням вченого, розвинули природознавство. Решта дев’ять культурно-історичних типів: єгипетський, китайський, індійський, іранський, ассиро-вавилоно-фінікійський (ще одне його назва – древнесемитический або халдейська), аравійський (а він, навпаки, новосемитический), римський, єврейська і грецька. З них найбільший інтерес представляють останні три типу, оскільки завдяки єврейського культурно-історичному типу була розвинена релігія, завдяки римському право і, нарешті, завдяки грецькому – мистецтво.
Всі перераховані вище типи – так би мовити, “живі”, тобто існуючі. Ще ж два типу, на думку Миколи Яковича Данилевського, що існували раніше, але “почили в бозі”, завершивши шлях свого розвитку. Це перуанський і мексиканський. Для того щоб культурно-історичний тип, кожен з яких, до речі, на своєму віку проходить три етапи – ріст, цвітіння і плодоношення, – народився, жив і функціонував, необхідно два зовнішні фактори: мовне спорідненість – раз, і політична незалежність – два.
Ще один цікавий момент щодо культурно-історичних типів полягає в наступному. Данилевський називає їх “позитивними діячами людства”, виділяючи поряд з ними ще й негативних, а також так звану периферію культурно-історичних типів. Це фіни і кельти. Також важливим фактом є те, що будь-яка самобутня цивілізація – замкнута система, тобто від одного культурно-історичного типу до іншого ніякі традиції, знання і що б то не було ще передаватися не можуть.
У культурній діяльності, за Миколи Данилевського, є чотири основи. Це релігія, політика, власне культура і економіка. Кожен з виділених вченим культурно-історичних типів базується на якийсь з цих основ: деякі всього на одній, інші – відразу на чотирьох. Таким чином, можна говорити про існування як одноосновних, двоосновний, трехосновных, так і четырехосновных культурно-історичних типів.
Так виглядає в короткому переказі теорія культурно-історичних типів Миколи Яковича Данилевського. А тепер перейдемо до викладу основних робіт вченого.
