Не так давно пішло від нас той час, коли замість кулькових і дорогих пір’яних ручок наші бабусі писали у шкільних зошитах пером, умочуючи його в посудину з чорнилом. Ще раніше їх бабусі й дідусі писали самими справжніми гусячими перами, а умочували їх усі в ті ж баночки з чорнилом. Не кожен тепер знає, що це – чорнильниці.
Історія чорнильниці
Всім відомо, що писемність розвивалася в різних країнах по-різному. Десь для написання текстів використовували глину й паличку або кістку, в інших країнах писали на шматках шкіри сажею, змішаної з маслом.
На більш тонкий матеріал, такий як папірус або шовк, наносили фарби, отримані з рослин. Деякі рецепти стародавніх чорнила дійшли до нашого часу, але більшість безповоротно втрачено. Відомо лише одне – якщо наносили знаки письма різними пристосуваннями, то зберігали заповітні фарби в судинах, у яких було одне призначення – зберігати чорнило.
Таким чином з’явилися чорнильниці. Іноді це були прості невеликі барила з каменю або металу. Але зустрічалися і такі, що не соромно було принести в дар правителю.
