В Російській імперії
Займалися вирішенням цього питання і за Петра I. Він всіляко заохочував відкриття притулків, які брали навіть незаконнонароджених дітей, зберігаючи таємницю їхнього походження. У 1706 році при Холмово-Успенському монастирі був побудований один з найбільших в країні державних притулків. У так званих сирітських монастирях безпритульних навчали арифметиці, грамоті і навіть геометрії. У 1718 році Петром був виданий указ про відправку жебраків і малолітніх дітей на мануфактури, де їх забезпечували роботою.
Наступний крок був зроблений Катериною II. При ній з’явилися притулки і виховні будинки, у яких дитину залишали на час, а після відправляли в аналог сучасної прийомної сім’ї.
Особливі обов’язки брала на себе православна церква. При монастирях регулярно з’являлися притулки, в яких приймали дітей, які залишилися сиротами. Їх виховували, доглядали і лікували. До XIX століття практично всі великі монастирі мали при собі дитячі притулки і богадільні.
Примітно, що в Російській імперії багато подібні установи були на самоокупності, що вимагало постійного залучення у виробництво нових дітей. Вони належали не тільки церкви, але й державним структурам. Зокрема, міністерству внутрішніх справ і військовим відомствам.
