Об’єднання систем
В аксонометричній проекції представлені чудові зображення міст. Вони пишуться відразу з усіма кріпосними стінами, з будівлями і навіть з церквою по центру з п’ятьма банями. А якщо людина подивиться ближче на зображення міста і вирішить проаналізувати, які тут є види перспектив іконопису, то він знайде всі системи, які тільки можна собі уявити.
Тут є і аксонометрія, і пряма і зворотна перспектива. Щоб переконатися, потрібно взяти будь-яке зображення міст в середньовічному мистецтві. Після чого олівцем і лінійкою спробувати провести всі лінії і подивитися, як там вибудовується перспектива.
Зворотні риси обличчя
В уривку твору Павла Флоренського підмічено, що й тіло, обмежена кривими поверхнями, передано в таких ракурсах, які виключаються правилами перспективного зображення.
Особа повинна зображатися з скронями і вухами, підвернутими вперед, і воно як би распластано на площині. Тобто ікони повинні бути з поверненими до глядача площинами носа і іншими частинами особи, які в реальному житті приховані.
Він пише, що коли зображується особа з зворотною перспективою, наприклад з невеликим поворотом, то далека площину носа розгортається до глядача, у той час як ближня від нього відвертається. Саме так Павло Флоренський описує зворотну перспективу.
Єдине зображення, яке відповідає цьому опису — це «Маска Агамемнона». Ось тут видно розгорнуте обличчя і вуха, все виконано за каноном. Але це маска, яка розплющена від часу, а не заплановане твір.
Є й інші пам’ятки, що відповідає цьому опису. Наприклад, роботи Пабло Пікассо. Причому Пікассо свідомо шукав способи зобразити різні точки зору і площини объкта як можна простіше. Тобто він намагався тривимірний простір помістити в двомірне.
І в цьому Пікассо вельми досяг успіху. Наприклад, його пошуки зображення бика. На поданому малюнку їх багато, видно, що він перебував у пошуках ідеальної форми, щоб поєднати фронтальні і бічні площини. На картинці видно, що проби пронумеровані і вже ближче до 10-11 Пікассо з’являються якісь ідеї, як поєднати різні точки зору.
Суть в тому, що якщо припустити, ніби є якийсь предмет, наприклад кубик, і лінійна перспектива, то його точки повинні сходитися всі в горизонті. І якщо художник застосовує таку техніку живопису, то перше, що ставите його в глухий кут, – це нерозуміння, де ж знаходиться горизонт.
Звичайно, кожен іконописець знає, що таке перспектива і як її будувати. Але лінії центру змінюються. Тому що обрій — це та площина, яка проходить через точку зору. Якщо художник або глядач змінює своє сприйняття, то і лінія змінюється. А для похилих площин лінія горизонту змінюється ще й для різних висот.
