У складній ситуації
Після Лютневої революції 1917 року військовослужбовці Чехословацького корпусу, дислоцировавшегося на території Росії, висловили лояльність до Тимчасового уряду, призывавшему продовжувати війну до перемоги, що відповідало їх інтересам. Однак після жовтневого збройного перевороту вони опинилися в складній ситуації – більшовики, як відомо, прагнули до укладення миру з колишніми ворогами. Це призвело до конфлікту, вылившемуся через кілька місяців у відкритий заколот Чехословацького корпусу.
Заява президента Франції
У перші ж дні після захоплення влади уряд більшовиків отримало від чехословацьких військових запевнення нейтралітет і невтручання у політичні події, що охопили країну. Тим не менше частина їх солдатів, розквартированих в Києві, підтримала юнкерів під час вуличних боїв з загонами робітників, що послужило приводом для недовіри до всього корпусу і наростання конфлікту. З певною часткою умовності ці події прийнято називати 1 заколотом Чехословацького корпусу, хоча тоді взялося за зброю лише незначна кількість військовослужбовців.
Масло у вогонь підлили члени Чехословацької національної ради (ЧСНС) – тієї самої емігрантської організації, мова про яку йшла вище. За їх клопотанням президент Франції Пуанкаре визнав корпус, сформований з їх співвітчизників і перебував тоді на Півдні Росії, іноземним легіоном французької армії і виступив із заявою, зажадавши його негайної переправлення до Європи.
