Перехід до ринкової економіки
Повернемося до подій тих часів. Червень 1990 року. Верховна Рада СРСР. Прийнято постанову, утверждавшее концепцію переходу до регульованої ринкової економіки. Після цього були прийняті відповідні закони, що передбачають переведення промислових підприємств в оренду, децентралізацію, створення акціонерних товариств, роздержавлення власності, розвиток підприємництва та інших подібних напрямків.
Однак стратегія прискорення соціально економічного розвитку з подальшими реформами не працювала так, як було задумано. Реалізація більшості заходів була відкладена: що до 1991 року, що до 1995 року, а що і на значно більші терміни.
Що заважало?
Горбачов побоювався консерваторів і соціального вибуху. Реформація кредитної та цінової політики постійно затримувалася. Все вело до поглиблення кризи в економіці держави. Недовго країна йшла курсом, який пропонувала стратегія прискорення. Рік, всього лише рік такої економічної політики, і вся структура затріщала по швах.
Реформування носила половинчастий характер. Сільське господарство не було винятком. Орендний підряд землі передбачав укладення договорів на 50 років з можливістю повністю розпоряджатися одержаною продукцією. У той же час колгоспи, яким належала земля, не були зацікавлені у розвитку конкурентів. Наприклад, станом на початок літа 1991 року згідно орендних умов оброблялося лише 2% земель. Щодо скотарства, різниця була лише в 1%. Містилося лише 3% поголів’я худоби. Більш того, навіть самі колгоспи не отримували реальної самостійності. Вони залишалися під постійною опікою районної влади.
Більш активне використання людського фактора – це складова частина, яку має на увазі поняття стратегії прискорення. Соціально-економічний розвиток відставало. Базою такої стратегії повинна бути інтенсифікація всього суспільного і виробничої системи.
Завдання, яке має на увазі саме поняття стратегії на шляху пошуку свого рішення, проходить практично через всі рівні управління. Тому тут необхідно враховувати роботу всіх підрозділів. Саме тому впровадження такої стратегії – це дуже складна і трудомістка робота, тим більше, коли держава має такі масштаби.
Помилок в управлінні економікою країни було багато. Таким чином, жодна з реформ, початок яким поклала стратегія прискорення, результати в позитивну сторону за роки перебудови так і не дала.
З 1988 року було скорочено виробництво в сільському господарстві, а з 1990 року подібний процес спостерігається в промисловості. З 1947 року люди не пам’ятали, що таке нормований розподіл продовольства. А тут навіть в Москві була нестача елементарних продуктів харчування, що і призвело до введення норм на їх розподіл.
Рівень життя населення стрімко падати. В таких умовах люди вірили все менше і менше в здатність управлінського апарату країни вирішити виниклі проблеми. В 1989 році вже починаються перші страйки. Стало спостерігатися таке явище, як загострення національного сепаратизму, яке не могло не позначитися на економічному стані держави.
