У 1995 році нині покійний режисер Скотт Келверта зняв інді-фільм про наркотики в жорсткій, шокуючою формі. В основу картини «Щоденник баскетболіста» покладено автобіографічний роман Джима Керролла. Хоча екранізація відбулася в 90-е, сюжет переносить глядача в початок 60-х – у період часу, коли зародилася молодіжна субкультура і відразу пішла в рознос. В цьому відношенні кінематографісти відзначають схожість драми з «Гарним хлопчиком» Фелікса ван Грутингена.
Критика
Джим Денніс Керролл заслужено вважається культовим письменником Нью-Йорка. Його автобіографічні роман, написаний у 1978 році, хотіли екранізувати багато. Але така честь випала практично дебютанту Скотту Кэлверту, раніше знімав відеокліпи.
Відразу після прем’єри «Щоденник баскетболіста» відгуки отримав суперечливі. Окремі рецензенти називали сюжет фільму – «рідкий чай». При цьому досить скромна по виробничому бюджету стрічка (2 381 087 $) непогано пройшла в прокаті. Також «Щоденник баскетболіста» у відгуках критики порівнювали з такими культовими стрічками, як «Страх і ненависть в Лас-Вегасі», «Реквієм за мрією» і «На голці». При цьому експерти кіно акцентують увагу на тому, що робота Кэлверта в рази реалістичніше демонструє наслідки згубної прихильності.
Оцінка професіоналів
На агрегаторах професійних рецензій Rotten Tomatoes і Metacritic рейтинг схвалення досяг 46%, за версією IMDb він склав 7.30. Більшість авторів-контрибуторів підкреслювало, що картина переконлива, часом безжальна, але при цьому не викликає почуття фізичної відрази, на відміну від інших фільмів про героїв-наркоманів. Але головне – цей фільм емоційно і хвилююче розповідає історію підлітка з католицького коледжу святого Віта.
Сюжет
Відгуки на «Щоденник баскетболіста» підкреслюють вдалу структуру оповіді, що ведеться від імені центрального персонажа – 16-річного підлітка Джима, який захоплюється баскетболом та письменництвом віршів. Юнак веде відвертий щоденник, в якому фіксує своє захоплення наркотичними препаратами і наслідки цього вчинку.
Він і його друзі стають справжніми наркоманами, готовими на злочин заради здобуття чергової дози. Поступово деградуючи, хлопчисько попадає у в’язницю, але йому вдається вирватися з кайданів страшної залежності, а його друзі так і залишаються помирати на вулиці.
Не дивно, що глядачі у своїх відгуках до фільму «Щоденник баскетболіста» (1995) були більш прихильні до роботи Скотта Кэлверта. Адже стрічка без зайвої емпатії демонструє, яка доля чекає наркоманів.
Антигерой із згубними пристрастями
Наркотики поступово знищують все добре, світле в житті ключового персонажа: захоплення спортом, любов, літературні експерименти, уроки і прогулянки в Центральному парку. Залишаються незагойні виразки і бродяжництво по похмурих нетрях. Однією з найсильніших сцен драми, з відгуками про «Щоденник баскетболіста» (1995), називають епізод, в якому Ді Капріо – Керролл, не може стримати сліз у закритій відкинули його матір’ю двері рідного дому, а після він залишається один у темряві.
Акторський талант Леонардо Ді Капріо і Лоррейн Бракко змушує глядача повірити в щирість всього, що відбувається на екрані. Важке, жахливе видовище, яке Кевін Сміт назвав одним з кращих фільмів середини 90-х. Історія, безперечно, моралізаторська з усіма викривають вади акцентами, але в ній все одно відчувається притягальна сила молодості, що мчить по схилу без гальм.
Однак рецензенти у відгуках на «Щоденник баскетболіста» стверджують, що приблизно так само, двозначно, сприймаються та інші екранізації творів про наркоманів, аж до легендарного «Реквієму за мрією». Можливо, з цієї причини картина заборонена до поширення в деяких державах, у Білорусі, наприклад.
Виконавець головної ролі
Образ головного героя, спортсмена, починаючого поета, чистого нью-йоркського юнаки, згодом пристрастившегося до героїну, спочатку повинен був втілити на екрані Рівер Фенікс («Безглузде парі», «На холостому ходу», «Залишся зі мною»). Але актор в реальності був одержимий героїновим демоном і помер від передозування перед початком знімального процесу.
Практично усі відгуки про фільм «Щоденник баскетболіста» мусують цей факт. Тоді роль запропонували молодому Ді Капріо, вже зіграв проклятого поета Рембо і отримав номінацію на «Оскар» у 1994 році за участь у створенні стрічки «Що гризе Гілберта Грейпа?». Кращої кандидатури годі й вигадати. Леонардо Ді Капріо показово органічний в образі Джима Керролла.
Навіть зараз в інтерв’ю ЗМІ він заявляє, що кожен раз, коли йому пропонують нову роль, актор згадує Рівера Фенікса, який помер у віці 23 років від передозування наркотиків. При цьому позиція виконавця по відношенню до пагубній пристрасті неординарна. Ді Капріо стверджує, що ніколи нікого не став би відмовляти від вживання наркотиків. Він переконаний, якщо багато разів казати людині «ні» – це тільки підштовхне його ближче.
Акторський ансамбль
Всі виконавці, що залучені до виробництва фільму, склали приголомшливий акторський ансамбль, продемонструвавши справжній професіоналізм. У відгуках до «Щоденника баскетболіста» удостоєний похвали практично кожен актор. Образ нещасної, настраждався матері чудово вдався Лоррейн Бракко («Підміна», «Славні хлопці»).
Приятеля головного героя Міккі, деградуючого разом з Джимом, грає в той час висхідна, а зараз повноправна голлівудська зірка Марк Уолберг («Стрілець», «Відступники»). Джульєтт Льюїс («Мис страху», «Від заходу до світанку») до проекту Скотта Кэлверта не грала порочних і відштовхують героїнь, але була переконлива в образі бруклінської повії-наркоманки.
До речі, згодом Майкл Імперіолі, який втілив на екрані другого друга Джима на ім’я Боббі, Лоррейн Бракко і Вінсент Пасторе зустрілися на знімальному майданчику культового серіалу сучасності – «Клан Сопрано». А автор роману Джим Керролл засвітився в епізодичній ролі наркомана Френкі Пайнуотера, який показує підліткам ритуал вживання героїну.
