В червні 1948 року Радянський Союз повністю заблокував зв’язок Західного Берліна з іншими частинами міста по воді і суші. США і Великобританія практично одинадцять місяців постачали продовольством місто, в якому проживало два з гаком мільйона мирних громадян. Ця гуманітарна операція отримала назву «повітряний міст».
«Мала» блокада Берліна
Процес утворення ФРН, який почав готуватися після Лондонського наради шести держав, Радянський Союз розглядав як відкрите порушення умов Потсдамського угоди. У відповідь на проведення конференції радянське військове командування Німеччини видало наказ про тимчасове закриття кордонів з радянської демаркаційної лінії. Тоді західні держави були змушена організувати постачання своїх гарнізонів в Берліні по повітрю. Згодом цей епізод отримав назву «малої» блокади. Тоді ще ніхто не знав, з якими труднощами доведеться зіткнутися в подальшому.
Передумови закриття кордонів
Навесні 1948 року СРСР висунув вимогу піддавати огляду всі потяги, які йдуть в Берлін із західних зон окупації. Згодом було припинено автомобільне сполучення з Західним Берліном, через якийсь час припинилося річкове та залізничне сполучення. Причиною спочатку називали ремонтні роботи, потім нібито виникли технічні проблеми.
Радянські історики стверджували, що причиною активних дій стала грошова реформа, проведена в західних секторах Німеччини. Щоб запобігти напливу рейхсмарок, в радянській зоні теж була ініційована грошова реформа. У відповідь на це західні держави ввели в обіг німецьку марку. Так, приводом, який привів до блокади Берліна, стали неузгоджені дії колишніх соратників.
Блокада Західного Берліна
В ніч з 23 на 24 червня 1948 року припинилася подача електроенергії в західні райони німецької столиці. Рано вранці припинилося автомобільне, залізничне і водне рух між західною і східною частинами Берліна. Тоді в західних секторах міста проживало майже 2,2 млн осіб, які повністю залежали від зовнішніх поставок продовольства та інших матеріальних благ.
Уряди західних держав виявилися не готові до раптової блокади міста з боку СРСР і навіть розглядали можливість здачі Берліна владі Радянського Союзу і виведення своїх військ із зони окупації.
Глава військової адміністрації окупаційної зони США Люсиус Д. Клей виступав за подальше перебування військ союзників у місті. Він запропонував прорвати блокаду танками, але глава США Гаррі Трумен не підтримав цей варіант вирішення проблеми, вважаючи, що подібний підхід може тільки спровокувати агресію і стати початком нового збройного протистояння в Європі.
Повітряний коридор
Повітряне сполучення визначалося особливою угодою, передбачав виключне користування західних держав повітряним коридором шириною в 32 км. Рішення про організацію шляхи постачання по повітрю приймалося командувачем ВПС США. У той час цю посаду обіймав Керті Лемей, який раніше планував та проводив масовані бомбардування японських міст.
До операції також був притягнутий Вільям Х. Таннер, який свого часу займався організацією повітряного коридору «Хампі» для постачання військ Чай Кайші в Гімалаях. Він же очолив організацію роботи повітряного мосту в Берліні.
Під час переговорів з Великобританією з’ясувалося, що країна вже почала постачання своїх військ по повітрю. Уряд союзників позитивно поставилося до подальшого розгортання відповідних заходів. Після «малої» блокади британці провели розрахунки на випадок чергового закриття кордонів. Підготовка показала, що є можливість забезпечити не тільки власні війська, але й цивільне населення.
На підставі цієї інформації Люсиус Д. Клей прийняв рішення про запуск поставок по повітряному мосту, щоб забезпечити постачання продовольством населення Берліна, який опинився в зоні блокади СРСР.
Запуск повітряного шляху
Перший рейс відбувся ввечері 23 червня. Транспортний літак, завантажений картоплею, керував американський пілот Джек О. Беннет. Указ про створення Берлінського повітряного мосту офіційно був виданий 25 червня, а 26-го в місцевому аеропорту приземлився перший літак США, який поклав початок гуманітарної операції «Провіант». Двома днями пізніше стартувала британська операція.
Оптимізація роботи
Незабаром стало зрозуміло, що існуюча система, включаючи ЗПС і літаки, технічне обслуговування, планування маршруту та розвантаження не в змозі впоратися з необхідним збільшенням обсягу перевезень. Спочатку планувалося, що обсяг щоденних поставок повинен скласти 750 тонн, але вже через місяць після початку гуманітарної операції в Берлін доставляли більше 2 000 тонн вантажів щодня. Крім продовольства необхідно було перевозити вугілля, медикаменти, бензин та інші необхідні для життєзабезпечення вантажі.
Нові повітряні мости в Німеччині зробили можливим збільшенням обсягу вантажоперевезень. У Берлін літаки прибували з Гамбурга або Франкфурта-на-Майні, а поверталися в Ганновер. У повітряному коридорі літаки займали п’ять “поверхів”. Кожен пілот міг зробити тільки одну спробу посадки. У разі невдачі літак разом зі всім вантажем вирушав назад. По цій системі літаки в західній частині Берліна сідали кожні три хвилини, а на землі перебували всього 30 хвилин (замість початкових 75).
У забезпеченні роботи повітряного мосту в Німеччині брали участь не тільки американці, але й пілоти з Нової Зеландії, Австралії, Канади і Південної Африки. Франція в гуманітарній операції не брала, тому що внутрішні сили були зайняті у збройному протистоянні в Індокитаї. Але країна дала згоду на зведення в своєму секторі аеропорту, яке було завершено за рекордні 90 днів. Для цього французам довелося підірвати щоглу радіостанції, яка перебувала у володінні адміністрації СРСР, що призвело до ускладнень у відносинах.
Закриття повітряного мосту
Блокада Берліна закінчилася 12 травня 1949 року. Постачання міста продовольством по сухопутним і водним шляхам нарешті було відновлено, знову стали можливі автомобільні, залізничні перевезення, перевезення по річковому мосту на повітряних подушках.
За час блокади в західну частину міста було перевезено 2,34 млн. тонн вантажів (1,78 млн. — силами США). Доставлялися тільки самі необхідні товари масового споживання. Історики визнають, що постачання населення в той період було ще гірше, ніж у часи війни. Внаслідок нестачі медикаментів, неякісного харчування, недостатнє паливного забезпечення різко зросли показники смертності та інфекційної захворюваності.
Про події тих років нагадує пам’ятник на площі біля аеропорту Темпельхоф, встановлений у 1951 р. Пізніше аналогічні пам’ятники були встановлені на військовому аеродромі в Целле і в аеропорту Франкфурта.
