Мілітаристська Японія: характеристики, зародження та розвиток

Мілітаристська Японія зародилася на початку XX століття. Перші передумови з’явилися ще в 1910 році, коли була анексована Корея. Остаточно шовіністична ідеологія оформилася в 20-ті роки, у період світової економічної кризи і наростання тоталітаризму. У цій статті ми розповімо про зародження мілітаризму в цій азіатській країні, його розвиток і крах.

Перші передумови

Зародження мілітаристської Японії сприяла ситуація, яка склалася в першій половині XX століття. Азійська держава вдало використовувало Першу світову війну для успішного економічного розвитку. За цей період національне багатство збільшилося на чверть. Японська промисловість зуміла розвинутися за рахунок експорту, скориставшись ослабленням найпотужніших до цього держав на Далекому Сході. При цьому відновлення довоєнного ситуації призвело до початку спаду в японській економіці через скорочення ринків збуту.

У 1920-1923 роках економіка країни опинилася в кризі, що посилило землетрус, що стався в Токіо.

Варто визнати, що роль у розвитку мілітаристського режиму в Японії відіграла Вашингтонська конференція. На ній у 1921-1922 роках розглядалися питання повоєнного співвідношення сил в басейні Тихого океану. Зокрема, йшлося про скорочення морського озброєння.

В основі нового співвідношення сил лежало партнерство великих держав, засноване на гарантії загальних принципів політики в Китаї. Зокрема, Японії довелося відмовитися від своїх домагань в Росії і Китаї, союзу з Англією. Натомість їй забезпечувалася військово-морська безпека. В результаті вона перетворилася на головного гаранта встановленої системи взаємовідносин.

Ще одним з результатів Вашингтонської конференції став “Договір дев’яти держав”, учасники якого проголошували принцип адміністративного і територіального суверенітету Китаю. Підписала його і Японія.

Новий імператор

Наприкінці 1926 року імператорський трон в Японії успадкував 25-річний Хірохіто. Вся перша частина його правління пройшло під знаком посилення мілітаризму. Армія в країні відігравала велику роль з 1900 року, коли генерали і адмірали отримали право вето при формуванні кабінету міністрів. У 1932-му військові захопили під свій контроль практично всю політичну життя після вбивства прем’єр-міністра Цуесі Инукаи під час перевороту. Фактично це остаточно встановило мілітарне держава в Японії, призвело до Японо-китайській війні і вступу в Другу світову.

За кілька років до цього в країні відбулася чергова зміна уряду. Новий прем’єр – генерал Танака Гіїті виступив з планом, згідно з яким для досягнення світового панування його нації слід завоювати Монголії та Маньчжурії, а в перспективі – весь Китай. Саме Танака почав проводити агресивну зовнішню політику. В 1927-1928 роках він тричі направляв війська в сусідній Китай, в якому йшла громадянська війна.

Відкрите втручання у внутрішні справи призвело до зростання антияпонських настроїв у Китаї.

Японо-китайська війна

Війна з Китаєм все-таки вибухнула в 1937 році. У країні була оголошена загальна мобілізація. Парламент на надзвичайному засіданні був змушений терміново коригувати бюджет. Фінансова ситуація була критичною, так як і без війни скарбниця була забезпечена доходами лише на третину, а всі інші витрати планувалося покрити за рахунок державних позик.

Економіку терміново перевели на військові рейки. Депутатами прийнято закони про контроль над військовими фінансами, які закрили вільне переміщення капіталу, а також інші проекти, спрямовані на посилення оборонного комплексу.

Японські війська вели успішну кампанію в Китаї, зайнявши Пекін. Після цього вони почали потужний наступ відразу за трьома напрямками. До серпня упав Шанхай після трьох місяців запеклих боїв. На окупованих територіях японці створювали маріонеткові уряди.

Перелом намітився на початку 1938 року, коли в битві при Тайэрчжуане 60-тисячне угруповання японців потрапила в оточення і втратила вбитими третину особового складу. Невтішні дії в Китаї і складна економічна ситуація всередині країни змушують прем’єра Коное на початку 1939 року піти у відставку. Армія вирішує перейти від активних дій до тактики вимативанія противника.

У розпал конфлікту Японія дізнається, що Німеччина і СРСР уклали договір про ненапад. Це було розцінено як зрада. Так як Гітлера японці вважали союзником, а СРСР – вірогідним супротивником.

Коли почалася Друга світова війна, прем’єр Абе заявив, що Японія буде вирішувати китайський конфлікт, не втручаючись в європейські справи. Був укладений договір про припинення воєнних дій з СРСР на кордоні з Монголією. Більш того, Японія спробувала відновити відносини з США. Але американці вимагали відшкодування збитків на посягання на їх права в Китаї, а також гарантій дотримання міжнародних домовленостей.

У самому Китаї становище ускладнювалося тим, що в глибині країни наступ знову було зупинено. До того часу втрати японської армії склали вже близько одного мільйона чоловік. Усередині Японії були труднощі із забезпеченням продовольством, що викликало сильне соціальне невдоволення.

Характеристика політичного режиму

Серед сучасних істориків існує декілька думок про те, як охарактеризувати режим, що існував в 20-40-ті роки. Серед варіантів – фашизм, парафашизм, шовінізм і мілітаризм. Зараз більшість дослідників дотримуються останньої версії, стверджуючи, що фашизму в країні зовсім не було.

Прихильники вважати фашистської мілітаристську Японію стверджують, що в країні існували організації з цією ідеологією, а після їх розгрому сформувався “фашизм зверху”. Їхні опоненти зазначають, що в країні не було типових ознак фашистської держави. Для цього необхідно існування диктатора і єдиної правлячої партії.

В Японії фашизм існував лише у формі політичного руху, який було ліквідовано за наказом імператора в 1936 році, а всі його лідери – страчені. При цьому очевидна агресивність уряду щодо сусідів, що дозволяє говорити про мілітаристської Японії. У той же час вона прагнула до силового вищості над іншими народами, що є ознакою шовінізму.

Прапор мілітаристської Японії – це військове знамено імперії. Спочатку він використовувався як символ побажання успіху. В якості військового прапора вперше був застосований в 1854 році. В період Мейдзі перетворився на національний прапор. В даний час його продовжують використовувати військово-морські сили Японії практично в незміненому вигляді.

Під час Другої світової війни саме цей прапор застосовувався в ході завоювань і окупації Південної Кореї та країн Південно-Східної Азії, тому він і вважається символом японського імперіалізму і мілітаризму. Його використання в деяких країнах вважається образливим. Наприклад, в Китаї та Південній Кореї, які постраждали від окупації японськими військами.

У самій Японії сьогодні прапор застосовується під час протестних акцій ультраправими організаціями, а також на спортивних заходах. Його зображення можна знайти на етикетках деяких продуктів.

Під час Другої світової війни

Описуючи коротко мілітаристський режим в Японії, варто відзначити, що до 1940 року була створена принципово нова система, при якій повний контроль над економікою взяв уряд.

У тому ж році був укладений Троїстий союз з Німеччиною та Італією, який передбачав поділ захоплених територій.

У квітні 1941 року було підписано угоду про ненапад з СРСР. Тим самим уряд розраховував уберегти себе зі сходу. Саме ж розраховував раптово напасти на Радянський Союз, захопивши весь Далекий Схід.

Японія розігрувала хитру і повільну військову партію. Наймасштабнішою операцією стала атака американської бази Перл-Харбор, що змусив США вступити у війну.

Військові злочини

Японська армія на захоплених територіях неодноразово була помічена в жорстоких злочинах. Вони носили характер геноциду, так як були спрямовані на знищення представників іншої національності.

В кінці 1937 року в Нанкіні були по-звірячому вбиті мирні жителі. Всього близько 300 тисяч чоловік. При цьому не менше 20 тисяч жінок у віці від 7 до 60 років зґвалтовано.

У лютому 1942 року була проведена операція проти китайського населення Сінгапуру. В основному знищувалися учасники оборони, але було розстріляно і багато мирних жителів. Незабаром межі проведення операції розширилися на весь Малайський півострів. Часто допити навіть не проводилися, а корінне населення просто знищувалося. Точна кількість загиблих невідома. За різними оцінками, це від 50 до 100 тисяч осіб.

У лютому 1945 року була фактично зруйнована Маніла при відступі японської армії. Число загиблих мирних жителів перевищує 100 тисяч осіб.

СРСР вступає у війну

Радянський Союз оголосив війну Японії 8 серпня 1945 року, всього через кілька місяців після розгрому гітлерівських військ.

За кілька тижнів до цього США, Китай і Англія висунули умови капітуляції Японії. У разі відмови їй загрожували повним знищенням. 28 липня Японія офіційно відмовилася здаватися.

Вже 6 серпня США підірвали над Хіросімою атомну бомбу. На наступний день після вступу в конфлікт з Японією Радянського Союзу атомна бомба була підірвана над Нагасакі. Це зумовило розгром мілітаристської Японії.

Радянсько-японська війна

Одночасно Червоною Армією були нанесені удари по військових об’єктах у Синьцзине, Харбіні та Цзілінь. Війська Забайкальського фронту перейшли в наступ з території Забайкалля та Монголії. Потужні сили були кинуті на розгром мілітаристської Японії. Військові дії велися проти самої імперії і маріонеткової держави Маньчжоу-го, утвореного японцями в окупованій території Маньчжурії.

Війну з мілітаристською Японією вели Перший і Другий Далекосхідний фронт. Практично одразу ними був зайнятий Харбін, форсовані річки Уссурі і Амур.

До 19 серпня японські війська повсюдно почали здаватися в полон. У Мукдені був узятий в полон імператор Маньчжоу-го Пу В.

Перемога над мілітаристською Японією була не за горами. В результаті дій радянських військ була остаточно розгромлена Квантунская армія, чисельність якої сягала одного мільйона чоловік. Близько 600 тисяч з них були взяті в полон, 84 тисячі вбито. Втрати радянських військ близько 12 тисяч чоловік. Після цього остаточно була зайнята Маньчжурія.

СРСР приступив до Курильської десантної операції. Її підсумком стало захоплення однойменних островів. В ході Южно-Сахалінської сухопутної операції була звільнена частина Сахаліну.

В рамках розгрому радянськими військами мілітаристської Японії бойові дії на самому континенті велися лише 12 днів. Окремі сутички при цьому тривали до 10 вересня. Саме ця дата увійшла в історію як день повну капітуляцію Квантунської армії.

Капітуляція

2 вересня був підписаний акт про беззастережну капітуляцію. Після цього стало можливо офіційно говорити про розгром фашистської Німеччини і мілітаристської Японії. Акт був укладений на борту лінкора “Міссурі” в Токійській затоці.

Розповідаючи коротко про розгром мілітаристської Японії, варто відзначити, що разом з капітуляцією у країні була ліквідована тоталітарна система. З початку окупації були організовані суди над військовими злочинцями. Перший офіційний трибунал проходив у Токіо з травня 1946-го по листопад 1948 року. В історію він увійшов як Токійський процес. Був сформований спеціальний судовий орган, в який увійшли представники 11 держав, в тому числі Радянського Союзу.

В якості обвинувачених виступали 29 осіб, переважно представники вищого цивільного та військового керівництва імперії. Загалом відбулося понад 800 відкритих судових засідань. Семеро обвинувачених були засуджені до страти й повішено. У їх числі опинилися два колишніх прем’єр-міністра – Хідекі Тодзио і Коки Хирота. Ще 15 людей отримали довічні тюремні терміни, троє засуджені до різних термінів ув’язнення. Двоє обвинувачених померли під час процесу, один покінчив собою ще один визнаний психічно неосудним.

При цьому фактично припинення стану війни між СРСР і цією азіатською країною відбулося тільки в грудні 1956 року, коли вступила в силу Московська декларація.

Підсумки переможної війни знайшли відображення у вітчизняній культурі. Наприклад, вже в 1945 році був знятий документальний фільм під назвою “Розгром мілітаристської Японії”. Короткий зміст цієї картини дає повноцінне уявлення про те, як завершилася Друга Світова війна.

Наслідки існування тоталітарного ладу та участі у війні

Для Японії наслідки виявилися вельми обтяжливими. До моменту капітуляції економіка практично повністю була зруйнована, в країні почалася повномасштабна інфляція. При цьому політичні відносини всередині держави фактично було потрібно вибудовувати наново.

До того ж всі великі міста були знищені військами союзників. Транспортні, промислові та інформаційні мережі виявилися сильно пошкоджені. Армія спочатку практично повністю знищена, а потім офіційно ліквідована.

Процеси по справі військових злочинців тривали до 1948 року. При цьому більше п’ятисот офіцерів покінчили з собою відразу після оголошення про капітуляцію. Сотні опинилися під трибуналом. Імператор Хірохіто не був оголошений військовим злочинцем, тому зміг продовжити своє правління, хоч на час окупації був позбавлений багатьох повноважень.

Окупаційні влади, що встановилися в Японії, провели реформи у політичній, економічній, культурній та соціальній сферах. Головною метою було усунення будь-яких елементів минулого тоталітарного ладу, запобігання ймовірності повторення збройного конфлікту. Підсумком реформ стало перетворення абсолютної монархії в конституційну. Воєнізована верхівка була ліквідована. Це остаточно знищило сліди мілітаризму в японській політиці.

Окупація тривала сім років. Вона була знята тільки в 1952 році, після офіційного підписання мирного договору.