Формування уряду
Всі партії, що входили в Національний фронт, виступали за тісні відносини з Радянським Союзом, а також за перехід до соціалізму. Лише в більшій чи меншій мірі, так як соціалізм різні політичні сили трактували по-різному.
За результатами виборів до парламенту було сформовано новий уряд, який очолив комуніст Клемент Готвальд. Словацькі та чеські комуністи отримали близько половини місць у парламенті. Комуністи практично відкрито прагнули до завоювання керівних позицій у Національному фронті. У 1948 році він був значно реконструйований після того, як лідери трьох парламентських партій, крім комуністів, пішли у відставку. Залишилися звинуватили вчорашніх партнерів у порушенні принципів діяльності об’єднання, після чого запропонували змінити організацію виключно на демократичній основі. Крім партій, у неї передбачалося залучити профспілки, масові громадські організації.
Після цього в установах і на підприємствах стали формувати комітети дії, якими керували комуністи. У них в руках виявлялися реальні важелі управління ситуацією. З тих пір Національний фронт став організацією, яку цілком і повністю контролювали комуністи. Інші партії, провівши чистки у своїх лавах, підтвердили керівну роль компартії у своїй країні.
За результатами виборів в Національні збори в 1948 році майже 90 відсотків виборців проголосували за Національний фронт. Комуністи отримали 236 мандатів, націонал-соціалісти і Народна партія Чехословаччини – по 23, Словацькі партії – 16. Два місця в парламенті дісталися безпартійним кандидатам.
Національний фронт грав декоративну роль як в народно-демократичної, так і в соціалістичній Чехословаччині, яка була проголошена в 1960 році. При цьому він був певним фільтром, так як будь-яка масова організація повинна була в нього вступити, щоб легалізувати свою діяльність. З 1948 по 1989 роки всі громадяни цієї країни на виборах голосували за єдиний список, якого ніколи не було альтернативи. Висував його Національний фронт. Практично повністю з його членів складалося уряд. Представників некомуністичних партій належало не більше одного-двох портфелів. У 50-ті роки ще застосовувалася формальна практика обговорення кандидатів, яких висувають на вибори.
Спроба оживити первісну ідею Національного фронту була зроблена в 1968 році під час так званої Празької весни. В той момент Центральний комітет очолив популярний в народі реформатор Франтішек Крігель. Він говорив про фронті як про загальнонародному політичному русі.
Радянський Союз прореагував на таку спробу демократії з позиції сили. Після обрання першим секретарем ЦК Дубчека та проведення ним реформ, спрямованих на децентралізацію влади, розширення прав і свобод громадян, в Прагу були введені радянські танки. Це поклало край будь-яким спробам реформ і перетворень.
Розпуск Національного фронту відбувся тільки в 1989 році. Все це час він грав ключову роль в управлінні країною. В результаті оксамитової революції комуністична партія втратила монополію на владу. До січня 1990 року була завершена реконструкція парламенту, в який пройшли представники опозиції. В утворилися політичних умовах існування Національного фронту виявилося безглуздим. Партії, які до нього входили, прийняли рішення про добровільне саморозпуск. У березні з конституції було вилучено статтю, яка б регулювала його роль в житті всієї Чехословаччини.
