НДР
Подібним чином розвивалася ситуація в Німецькій демократичній республіці. Прообраз Національного фронту тут був створений в кінці 1947 року під назвою “Народний рух за справедливий мир і єдність”. Вже на другому його з’їзді головою обрали Вільгельма Піка. Був вироблений проект конституції, винесеної на розгляд.
В жовтні 1949-го документ прийняли, його визнала радянська окупаційна адміністрація. Незабаром після цього громадська організація була перейменована в Національний фронт демократичної Німеччини. Його учасниками стали всі легальні політичні партії та рухи, найбільші профспілки. Була введена посада президента фронту. Першим її зайняв безпартійний Еріх Корренс. Незабаром було вирішено висувати єдині списки на східнонімецьких виборах у парламент.
Так як альтернативні списки були відсутні, депутати та об’єднання, представлені фронтом, незмінно перемагали. Коли окремі німецькі політики заявляли про нелегітимність таких списків, їх укладали у в’язницю за звинуваченням у запереченні закону про вибори в НДР.
У 1989 році фронт втратив своє значення практично відразу після того, як його залишили Ліберально-демократична партія Німеччини і Християнсько-демократичний союз. Через кілька днів правляча Соціалістична єдина партія Німеччини була перетворена у Партію демократичного соціалізму. Від своєї колишньої політики вона постаралася максимально дистанціюватися. У лютому 1990 року були прийняті поправки до конституції, які виключили з неї будь-які згадки про Національному фронті. Раніше вони там містилися, як практично у всіх країнах народної демократії.
Деякі сучасні експерти вважають, що, створюючи в Росії Загальноросійський народний фронт навесні 2011 року, Володимир Путін надихався прикладом Національного фронту НДР.
