В економіці
Moratorium – це латинське слово, яке означає «уповільнюючий», «отсрочивающий». Це право, що надається з метою відстрочки платежу за боргами. Воно надається або в адміністративному, або в судовому порядку. Його необхідно відрізняти від відстрочки, позначеної в договорі між контрагентами. Розрізняють спеціальний та загальний мораторій.
Перший надається з приводу конкретного правовідносини. А другий, який ще називають генеральною, вводиться в період спіткали країну лих: під час війни, епідемії, кризи. Тоді призупиняється дія законів про зобов’язання, та відстрочка по боргах надається всім жителям країни.
Звичай надання мораторію боржникам з’явився в Римі, при імператорі Констанції I. Він, як і його наступники, отсрочивал виконання зобов’язань особам, які близько стояли до двору. При Грациане, Валентиниане II і Феодосії традиція вже була сформована, і вони перетворили її в систему. При Юстиніані було встановлено, що для задоволення прохання про надання відстрочки необхідна згода більшості кредиторів. При його отриманні меншість зв’язується таким рішенням. При цьому відстрочка не може бути більше п’яти років.
У Західній Європі мораторій з’являється в XIV столітті під впливом римського права. Він мав вигляд привілеї, в достатку дававшейся збанкрутілим вельможам. У Середньовіччі з’явилося більш широке поняття – «индульт». Спочатку воно означало відстрочку, а пізніше і будь-привілей. З часом мораторій отримав характер правового інституту, закріпленого на законодавчому рівні як одна з умов проведення банкрутства.
