У середині 60-х початку 70-х років як альтернатива бондіані в світовому кінематографі позначився ріст популярності шпигунського кіно. Це й серія фільмів про суперника Бонда Гаррі Палмер, «Кремлівське лист» Д. Х’юстона, «Справа самогубці» С. Люмета, «Шпигун, що прийшов з холоду» М. Рітті і, звичайно, «Меморандум Квиллера» (1966 р.) режисера Майкла Андерсона.
Сюжет
Оповідання стрічки «Меморандум Квиллера» починається з епізоду, в якому по нічному Західному Берліну неквапливо бреде незнайомець, закурюючи сигарету, він заходить в таксофон. Тут же лунає постріл, його вбивають. Жертвою виявляється агент британської спецслужби Джонс, розшукує засновників неонацистської організації, що діє в місті. Його колега-попередник теж був ліквідований. З Лондона до Німеччини вирушає новий герой – американець Квиллер (Джордж Сігал).
Дізнавшись у небагатослівного резидента (Алек Гіннесс) про останні дії Джонса, Квиллер вирішується на кардинальні заходи. Пошуки таємної організації він починає з розпитувань людей у громадських місцях, щоб привернути до себе увагу. У процесі розслідування Квиллер знайомиться з привабливою викладачкою (Зента Бергер), після бесіди з дівчиною агент втрачає свідомість, а приходить в себе на віллі, де допит буде проводити високий блондин Жовтень (Макс фон Сюдов).
Рідкісний зразок
«Меморандум Квиллера» – це рідкісний шпигунський трилер 60-х років, в якому холодна війна СРСР і США не фігурували ніяк. Тому картина йшла навіть у радянському прокаті, Джорджа Сігала озвучував А. Дем’яненко. В основі художнього фільму роман британського літератора Эллестон Тревор (псевдонім Адам Хол) «Берлінський меморандум». Він став першим романом в серії книг про агента Квиллере. В оригіналі шпигун був англійцем, чому в кіно він став американцем на службі в уряду Британії, невідомо.
Над сценарієм фільму «Меморандум Квиллера» працював майбутній нобелівський лауреат Р. Пінтер. Його вивірені діалоги і понині вважаються верхи професіоналізму. Вони задають ритм оповіді, впливають на атмосферу не менше музичного супроводу Джона Баррі. Повторення реплік, чередующееся з висячими в повітрі паузами, безперервні словесні поєдинки чудові. Щось подібне пізніше спробує повторити в своїх рукописах лауреат Пулітцерівської премії Девід Алан Мэмет.
Ритуали та інтереси
У кінострічці «Меморандум Квиллера» практично немає сцен екшену в звичному для сучасного глядача розумінні. Квиллер не носить зброї, не використовує наворочені шпигунські гаджети. Для автора головне – ритуали. Керівництво англійських спецслужб безперервно п’є чай, при зустрічі зі зв’язковими або резидентами відбувається кодовий обмін сигаретами, навіть якщо ці люди не курять. Антагоністи відрізняються від протагоністів лише акцентом. Нацисти – безумовне зло, Макс фон Сюдов навіть кісточками пальців хрумтить огидно. Але при цьому позиціонується творцями як гідний супротивник, такий собі «німецький джентльмен», майже дзеркальна копія Квиллера. Зловісні неонацисти не кричать про тисячолітньому рейху і не підкидають в припадку руки. Вони байдуже спостерігають за метаннями головного героя. Агенти організації подібні зомбі. Тоді Квиллер і замислюється про масштаб змови: або його немає зовсім, або його учасники всюди.
Трилер «Меморандум Квиллера» сміливо можна рекомендувати до перегляду любителям якісного вдумливого шпигунського кіно.
