Аналіз фіналу
Трагічним виглядає фінал твору. До нього призводить відсутність віри і абсолютна бездуховність більшості героїв. В кінці роману Достоєвський робить особливий акцент на душевної та фізичної краси, які виявляються не в змозі вижити серед спраги наживи, вигоди і лицемірства.
Автор підкреслює, що в суспільстві зростає ідеологія “наполеонизма” та індивідуалізму. У цьому він бачить серйозну проблему. Письменник виступає за свободу, на яку має право абсолютно будь-яка особистість. При цьому він також переконаний, що навіть антигуманні вчинки здійснюються через безконтрольного і необмеженого свавілля.
До злочину, на думку Федора Михайловича, призводить спроба індивіда самоствердитися. Вважається, що в такій манері Достоєвський негативно оцінював революційний рух, якого в той час активно зароджувалися, відзначаючи, що воно стає найбільш типовим бунтом анархістів.
Значення має і те, що характери всіх без винятку персонажів при взаємодії з князем Мишкіним розвиваються виключно в позитивну сторону. Це відбувається з-за того, що Лев Іванович стає уособленням доброї людини, яка живе в повній відповідності з біблійними традиціями.
