Що з ними стало?
Неодмінна атрибутика жерців – слов’янські ідоли. Деякі з них зберігаються в музеях і понині. Інші були знищені.
Коли відбулося хрещення Русі, від ідолів стали позбуватися. Язичництво визнано диявольською релігією. І її атрибутів не місце поряд з християнами.
Той самий Перун, про який розказано вище, був урочисто скинутий зі свого капища. Від колишньої краси його нічого не залишилося. Божка прив’язали до хвоста коня, били палицями. Кінь стягнув Перуна з вершини пагорба. Побитий, розгубив залишки своєї краси, один з найкрасивіших слов’янських ідолів був скинутий у Дніпро.
Новгородського Перуна на шию накинули мотузку. Його протягли між слов’янським військом, а потім розрубали на шматки і спалили.
Знайдені ідоли
До числа слов’янських ідолів, яким пощастило, відноситься Святовит. Його знайшли у відносній схоронності. Божество виявилося на річці Збруч, за що й отримало назву “збруцький ідол”. Сталося це подія в середині XIX століття. Стояв 1848 рік, коли у міста Гусятин виявився цей ідол. На місці міста раніше знаходилося слов’янське поселення. І судячи по величезному святилища і його знахідками, перед ідолом відбувалися людські жертвоприношення.
Знахідка являла собою високий стовп. Його довжина становила близько трьох метрів. Сам стовп був чотиригранним. На кожній його стороні були численні зображення. Три горизонтальні яруси уособлювали всесвіт. Небо, земля і підземний світ зображені на ідолі. На кожній стороні стовпа були висічені чотири божественні фігури. Одна з них – богиня родючості. У правій руці вона тримала ріг достатку. Праворуч від богині зображений Перун. Принаймні, якщо судити по його зовнішності. Кінний воїн, на поясі у нього шабля. Зліва від богині родючості – ще одне божество. Жінка з кільцем у руці. На тильній стороні стовпа була висічена чоловіча постать. Так слов’яни представляли небо і основних богів пантеону.
Середній ярус присвячений людям. Хоровод з чоловіків і жінок, міцно тримаються за руки. Це уособлення землі та її мешканців.
На нижньому ярусі зображені три чоловічі фігури. Всі вони вусаті і міцні. Підземні боги, на чиїх плечах лежить земля. Вони утримують її, не даючи нахилитися або впасти.
Ось такий ідол слов’янських богів (з дерева) було знайдено більше ста років тому.
