Дитячі істерики здатні вивести з рівноваги навіть самого терплячого батьків. В момент крайнього нервового збудження дитина перестає адекватно реагувати на те, що відбувається навколо нього. Він плаче, голосно кричить, катається по підлозі, розмахує руками і ногами, кусає оточуючих і навіть б’ється головою об стіну. У цей момент марно звертатися до дитини з проханнями про припинення істерики. Від цього він буде кричати ще сильніше, розуміючи, що своєю поведінкою рано чи пізно зможе домогтися бажаного. Про те, чому так відбувається і що робити, якщо дитина істерить, докладно в статті. Обов’язково поділимося думкою авторитетного педіатра доктора Комаровського і розповімо про те, що думають про цю проблему психологи.
Чому дитина істерить?
У міру дорослішання у малюка з’являються певні бажання, які далеко не завжди збігаються з тим, чого хочуть для нього старші члени родини. Якщо дитина і далі наполягає на своєму, а батьки продовжують забороняти, виникає перша передумова для істерики. На цьому етапі малюк відчуває лють, гнів, відчай. В результаті його нервова система не витримує, дає збій, вимагає перезавантаження – і ось вже через хвилину дитина істерить. З допомогою нестямної крику і сліз він дає вихід емоціям, почуттям його.
Будь-яка істерика має передумови, що провокують таку поведінку дитини. Можна виділити наступні основні причини того, чому діти істеричать:
- нездатність висловити своє невдоволення словами;
- залучення до себе уваги;
- конфлікти в сім’ї;
- зміни у звичному укладі життя;
- прагнення до отримання бажаного предмета;
- перевтома, почуття голоду;
- недосипання;
- погане самопочуття, ослабленість організму під час або після перенесеної хвороби;
- бажання маніпулювати дорослими і надходити як вони;
- надмірна строгість і гіперопіка батьків;
- помилки у вихованні;
- нечітка система заохочень і покарань малюка;
- відрив дитини від цікавого заняття;
- неврівноваженість нервової системи дитини.
З поданого вище переліку видно, наскільки багато у малюка передумов для істерики. А адже нервова система дитини є ще надто слабкою, щоб правильно відреагувати на всі події, які відбуваються з дитиною протягом дня. Істерики зустрічаються у 80% дітей у віці до 6 років, причому у половини з них напади носять регулярний характер. Найчастіше за міру дорослішання дитини вони проходять самі, так само несподівано, як і з’явилися. Але в будь-якому разі цю проблему не можна повністю ігнорувати.
