Зовсім невелике місто за світовими мірками, з дуже давньою історією, Чойбалсан у Монголії) – четвертий за розмірами у своїй країні. Названий він на честь монгольського комуністичного і політичного діяча – маршала Хорлогийна Чойбалсана. В радянські часи тут базувався авіаційний й танковий полк та інші частини збройних сил СРСР.
Загальна інформація
Чойбалсан (Монголія) є адміністративним центром Східного (Дорнодского) аймака (сучасна адміністративна одиниця). Входить до числа найбільших населених пунктів країни. Розташований на березі славетної річки Керулен (за монгольськи, Хэрлэн) на горі Хэрлэнм, на висоті близько 747 метрів над рівнем моря. Територія міста займає площу розміром в 271 кв. км. Міські будівлі розтягнулися на 20 км
Знаходиться на відстані 655 км від монгольської столиці Улан-Батора. Як спадщину від розташовувалася тут радянського військового містечка, що залишилося залізничне сполучення з Росією і аеродром.
Чисельність населення Чойбалсан в Монголії складає близько 41 000 чоловік. З них економічно активне населення складає близько 64,5 %, 29,9 % – діти від 0 до 16 років, а люди старше 60 років становлять 5,6 % .
Заснування міста
У давні часи територія сучасного Чойбалсана (Монголія) знаходилася на перетині караванних шляхів і служила місцем відпочинку втомлених подорожніх численних торгових караванів. Виникнення великого населеного пункту пов’язано з будівництвом великого буддійського храму Сайн-Бэйсийн-Хурэ, який звели на місці злиття торгових шляхів в Китай і Маньчжурію.
У XIX столітті поселення стало адміністративним центром округу і до 1921 року носило назву Сан-Бейсі. Роком заснування вважається 1931 рік. У 1938 році згідно з постановою Ради Міністрів Монгольської Народної Республіки він був перейменований в місто Баянтумэн. А в 1942 році рішенням Президії Малого Хуралу Монголії – Парламенту країни – знову перейменовано на честь керівника країни. При цьому видатний борець на незалежність і революціонер, двічі Герой МНР, маршал Хоролгийн Чойбалсан був тоді ще живий.
На початку ХХ століття
Чойбалсан в Монголії довгий час був невеликим поселенням на караванних шляхах і тільки до XIX століття виріс до розмірів міста. В 1826 році за ініціативою монгольського князя Минжуурдоржа було побудовано перше будівлю Адміністрації хошунами (округу) і став центром релігійної діяльності.
Після перемоги в Монгольської народної революції 1921 року в поселенні стали відкриватися культурні і освітні установи, було організовано рух транспорту. Заробили перші установи зв’язку, пошта. Відкрилися ремісничі артілі, почала розвиватися торговельна сфера, кооперативи, нафтова база. Активно освоювалися родовище “Баянбулаг”, де незабаром був здобутий перше вугілля.
Часи воєнного конфлікту
У 1923 році, згідно постанови народного Уряду країни, Баянтумэн Хан-уул Хошунами став центром, а з 1931 року – обласним центром Баянтумэнского аймака. До цього часу місто стало економічним і політичним центром Східної Монголії. В цей же час безліч буддистських храмів було зруйновано, а ченці або заарештовані, або розігнані.
У 1937 році, у відповідності з Протоколом про взаємодопомогу, в країні стали розгортатися частини Червоної Армії. Коли почалися бої на річці Халкін-Гол, в населеному пункті дислокувалися монгольські і радянські війська, що воювали з японцями – японська авіація бомбила місто. Тут же знаходився військовий госпіталь. У наступні роки з Забайкальського військового округу була передислокована 61-я танкова дивізія. У Чойбалсане, Монголія, частина перебувала до Японської війни.
Відкриття меморіалу
У Чойбалсане, в Монголії, у зв’язку з 25-річчям перемоги у військовому конфлікті, в 1964 році, на пагорбі Бунхан-толгой був побудований меморіал радянським льотчикам, які загинули в ході боїв з японськими військами. Вважається, що ініціатором проекту став Судець Володимир Олександрович, заступник міністра оборони СРСР, маршал авіації і командувач ППО країни. Під час боїв на Халкін-Голі він обіймав посаду головного інструктора ВВС Монголії.
На пам’ятнику викарбувані імена 112 льотчиків, які взяли участь у боях, причому не тільки тих, хто загинув у Монголії. Серед них три двічі Героя Радянського Союзу – С. В. Грицевц, Р. П. Кравченко і Я. В. Смушкевіч. Багато льотчики загинули в повітряних боях і померли від ран у міських госпіталях або пропали без вісті. П’ять льотчиків були удостоєні звання Героя Радянського Союзу посмертно, а легендарний льотчик-винищувач Віктор Рахів помер у день присвоєння йому звання Героя.
Легенда про пам’ятник
Вже через кілька років після відкриття меморіалу народилася історія про пам’ятку спящему днювальному в Чойбалсане (Монголія). Серед радянських військовослужбовців передавалася легенда про недбайливій солдата, уснувшем в караулі, з вини якого ворожі диверсанти вирізали цілий полк льотчиків. Найпопулярніша версія була про те, що це були китайські диверсанти. Легенда народилася в той період. коли радянсько-китайські відносини були дуже напруженими.
Історія про сплячому дневальном розносилася по країні дембелями, що служили в цьому місті, обростаючи міфічними подробицями. Дійшло до того, що авіаційний полк був вирізаний двома китайськими жінками, які вбивали льотчиків шомполом у вухо. З появою інтернету легенда про пам’ятку спящему днювальному остаточно закріпилася в масовій свідомості.
Легенду розповідають російським туристам, які відвідують Меморіальний комплекс радянським льотчикам в Чойбалсане (Монголія). Фото пам’ятника зберігається в альбомах більшості росіян, що відвідали місто.
У радянські часи
Найбільш благодатні для міста часи настали у післявоєнні часи, коли у зв’язку із загостренням відносин з Китаєм тут розмістилася група радянських військ. У голому степу був побудований сучасний військовий аеродром і великий упорядкований гарнізон. У ньому були розміщені в тому числі навчальний залізничний полк, 43-й авіаційний полк, 90-й танковий полк. У Чойбалсане (Монголія) був побудований військове містечко, в якому було 4 радянських школи.
Завдяки присутності радянських військових і допомоги Радянського Союзу місто активно забудовувався і впорядковувався. Розвивалася міська інфраструктура, заробили установи комунального господарства, торгівлі і будівництва. У період з 1960 по 1990 роки були побудовані численні підприємства: по переробці вовни, мелькомбинат, харчової, килимовий і м’ясокомбінат. Для постачання міста електроенергією була побудована тепло-енергетична станція і розпочато видобуток на Адунчулунском вугільному розрізі. У місті проживала велика група радянських цивільних і військових. Багато з них діляться своїми спогадами про тих роках на інтернет-форумі “Чойбалсан/ Монголія/ Ностальгія”.
Пострадянський час
Після виведення радянських військ у 1990 році місто пережив економічну кризу. З міста виїхали радянські фахівці, деякі галузі прийшли в занепад. В країні почалися реформи, було дозволено приватне підприємництво, відкрилися підприємства малого бізнесу – готелі, кафе, виробничі компанії. В місті почалося будівництво нових житлових комплексів – “Містечко шахтарів” і “Бумбат”. Незважаючи на це, лише близько 40 % населення міста жили в упорядкованих квартирах з інженерними комунікаціями, а решта – у приватних будинках і навіть в юртах.
Місто Чойбалсан в Монголії розвивається згідно з Генеральним планом, Концепцією розвитку міста до 2020 року. Останнім часом були побудовані і почали працювати музична школа №12, спортивний комплекс, Палац одруження, драматичний театр і т. п.
Міська економіка
Чойбалсан (Монголія) є головним центром розвитку всього Східного регіону країни. Тут, як і раніше, ефективно працюють великі підприємства, побудовані ще при Радянському Союзі. Електроенергією місто постачає Чойбалсанская ТЕЦ (акціонерне товариства “Енергосистема Східного регіону), яка працює на місцевому бурому вугіллі з розрізу Бэрхе. Вуглевидобувне підприємство “Адунчулун” відвантажує вугілля на експорт в Росію і Китай. Найбільші підприємства харчової промисловості АТ “Дорнод гурил” виробляє борошно та комбікорми, АТ “Дорнод”- м’ясо та м’ясну продукцію.
В місті побудовані нові готельні комплекс, в тому числі Eastpalace, “Түшиг”, «Болор” і бізнес-центр “Хэрлэн Номін”. Працюють численні підприємства громадського харчування, ринки і магазини (понад 800 торгових точок).
У місті зараз 140 малих підприємств, які займаються виробництвом будівельних матеріалів, залізних і швейних виробів, харчової продукції і виробів з вовни й дерева.
В околицях міста розвивається фермерське сільське господарство – розведення м’ясної і молочної худоби. Чисельність поголів’я худоби становить 122 000 голів, велика частина з яких ( 89,5 %) знаходиться в приватній власності.
Соціальна інфраструктура
Чойбалсан (Монголія) є регіональним освітнім та медичним центром. Весь Східний регіон обслуговують сучасний Лікувально-діагностичний центр, Центр монгольської народної медицини, безліч приватних і державних клінік, лікарень та аптек.
В місті працює інститут Східної Монголії, який веде підготовку кадрів для різних галузей економіки. Професійно-технічне училище та центр професійної підготовки ведуть навчання за 27 спеціальностями, в тому числі для нафтової і гірничо-збагачувальної галузі. Близько 35,4 % мешканців міста складають діти, які навчаються в 12 державних і декількох приватних школах.
У місті Чойбалсан (Монголія) працюють культурно – просвітницькі установи, у тому числі музично-драматичний театр, молодіжні розважальні центри і центральна регіональна бібліотека.
Транспортна інфраструктура
Місто Чойбалсан (Монголія) з радянських часів, як вже говорилося, пов’язаний залізничною лінією з російськими станціями “Соловйовськ” і “Борзя” Забайкальської залізниці. Планується будівництво нової залізничної магістралі, яка з’єднає місто з Китайською Народною Республікою. Місто є великим транспортним вузлом, з якого можна доїхати до інших населених пунктів регіону.
На базі колишнього радянського військового аеродрому побудований міжнародний резервний аеропорт, який володіє однією бетонною злітно-посадочною смугою. Спочатку вона використовувалася для польотів всередині країни, після реконструкції в 2001 році звідси виконуються регулярні рейси в Улан-Батор. У завдання аеропорту входить прийом міжнародних авіарейсів при відсутності можливості здійснити посадку в столичному аеропорту Чингісхан.
