Вульгаризм та жаргон
Ще до революції слівце “кугут” з’явилося в блатної лексики російськомовного населення Одеси. В мовне середовище портового міста воно могло потрапити від мігрантів з територій, що належать до сучасної Західної Україні, або від польських євреїв. Слово мало два значення, і обидва вживалися з нищівним глуздом. Як позначення півня, воно стало синонімом слова, що позначає людей нетрадиційної сексуальної орієнтації. Також кугутами називали самих негідних осіб з категорії жлобів.
Зневажливе позначення людей
У період розкуркулення на Україні і пізніше термін “кугут” вживався в адресу заможних селян і служив синонімом іменника “куркуль”. Приблизно з початку 1960-х значення слова “кугут” (“сільський кугут”) стало зовсім іншим. Так стали називати городяни переїжджають у міста сільських жителів, які розмовляють суржиком, не вміють себе вести і не мають поняття про норми пристойності. Слова “кугут”, “жлоб”, “куркуль”, “селюк”, “бидло” стали синонімами. В Україні, особливо у Львові, існувала того ж значення вислів “рогуль” (бик, віл в гуцульському діалекті), яке сьогодні набуло ще й політичний відтінок.
Поступово образливе слово поширилося на адресу неосвічених, дурних людей, нахабних і нарваних при всьому їх неуцтві. Зараз термін вживається рідко, але на Дону, особливо в південній частині Ростовської області, воно залишилося в широкому вжитку.
