Ідея надлюдини
При аналізі “Манфреда” Байрона не можна обійти стороною головного героя, мага і чарівника, всесильного Манфреда, в якому явно реалізується ідея надлюдини, при цьому надлюдини страждає. Він на вершині пізнання, він володіє особливою силою, може повелівати стихіями, сама природа підкоряється йому, що вже говорити про нікчемних людей. Однак Манфред у розпачі – він, незважаючи на свою велич, не може знайти себе, зрозуміти свого призначення. Герой шукає забуття, але ніщо і ніхто не може йому дати. Він приходить до висновку, що знання – зовсім не порятунок, а найбільше зло, яке прирікає людини на погибель.
Але Байрон Манфреде зобразив не такого вже й абстрактного героя-мислителя, як це може здатися. Багато в чому цей персонаж зіставимо з Наполеоном. Титанічний образ “лиходія, скинутого в прах” пісні долі за текстом твору співвідноситься з головним героєм, а, якщо вийти за рамки поеми, то в ньому явно вгадуються риси Наполеона. До того ж і Манфред, і Наполеон є носіями ідеї, світогляду кожен своєї епохи (Манфред живе приблизно між п’ятнадцятим і вісімнадцятим століттями).
