Самі знаємо, як нам жити
На жаль, як прихильники, так і критики автора, наполегливо сприймають книги Тетяни Юріївни Платонової, як вказівку як їм жити. І першою реакцією при такому підході виступає або “Та як вона сміє!” або “так, Так, я так і знала!” У переважній більшості захоплені читачі Платонової Тетяни – жінки. Молоді критики (частіше критикеси) наполягають, що її прихильниці – це жінки бальзаківського віку, і чомусь неодмінно всі поголовно нещасні, чим і пояснюється тяга цієї публіки до всякої, обіцяє вічне блаженство при житті, нісенітниці.
Сонце доброти осияет пустелю
Однак у творі “Ходіння по пустелі” ясно відчувається повчально-нав’язливий тон, впевнено стверджує, що у своїх бідах людина винен сам. У цьому творі серце людини порівнюється з сонцем, а те, що відбувається з душею людини, має алегорію або з квітучим раєм, або з висушеній пустелею. Автор переконана, що сама людина створює як ту, так і іншу реальність. Подібна точка зору не нова і останнім часом набуває популярності, проникаючи у свідомість мас.
Критики творчості Тетяни Платонової можуть знайти собі виправдання хоча б у тому, що ця епідемія “сам винен, що погано живеш”, “добре живеш – сам собі молодець” захоплює все більше послідовників, особливо серед молоді. Критикують автора читачі б’ють тривогу, але не враховують, що автор – далеко не джерело нових навчань.
Швидше, її можна назвати однією з легіону, якщо підходити до питання з побоюванням. Або, що найімовірніше, Тетяна Платонова справді одна з носіїв нових віянь, в цілому, оздоровлюючих суспільство. І вона пропагує здоровий спосіб життя, усвідомленість у всіх своїх проявах, звичку спочатку питати відповідь за власні біди себе, а вже потім оточуючих, сім’ю, друзів, уряд…
