Реформи і завойовницькі війни
Ставши царем, він відразу взявся за справу. Пріоритетом стало продовження війни з Кримом та Османською імперією. Заради цього були затіяні Азовські походи 1695 і 1696 роках.
Потім государ відправив в Європу Велике посольство, щоб знайти союзників у боротьбі проти Османської імперії. Відома історія про життя Петра 1 свідчить, що під виглядом урядника Преображенського полку в поїздці брав участь сам государ. Крім переговорів, він вивчав корабельне справу, оформляв придбання військового та іншого обладнання різного призначення. Своєї мети Велике посольство не досягло. Із-за війни за іспанську спадщину сформувати коаліцію проти Османської імперії в Європі не вдалося. Зате склалися сприятливі умови для боротьби Росії через Балтійське море. Так відбулася переорієнтація зовнішньої політики з південного на північний напрямок.
Переломними для Росії стали останні роки XVII століття. З Великого посольства Петру довелося терміново повертатися в Росію. Софія влаштувала Стрілецький бунт. Правда, повстання вдалося придушити ще до повернення царя. В результаті розслідування було страчено близько 800 стрільців, Софію постригли в черниці.
Повернувшись з Європи, Петро став активно обговорювати реформи, які необхідні країні. Він почав змінювати старослов’янська уклад життя, прагнучи, щоб у всьому він більше був схожий на європейський. Саме тоді боярам почали стригти бороди, з’явилися укази про носіння німецького сукні.
Петро провів масштабні військові реформи. У будівництві нової імперії велике значення мала успішна Північна війна проти Швеції за вихід до Балтійського моря. Продовжилася і експансія Росії на Схід.
Реформи, ініційовані царем, призвели до значних економічних успіхів. Впроваджувалися західні промислові технології у виробництво, були реорганізовані практично всі галузі народного господарства. Роки царювання Петра 1 стали справжнім проривом у розвитку країни.
Государ застосовував панувала в той час в Європі економічну теорію меркантилізму. Це вчення грунтувалося на тому, що кожен народ повинен сам робити все, що йому необхідно, щоб не збідніти. А щоб багатіти, слід було якомога більше вивозити власної продукції на продаж за кордон, а купувати якомога менше.
Саме за Петра почала розвиватися геологорозвідка, завдяки чому на Уралі знайшли родовища металевої руди. Приступили до будівництва заводів.
Одним з головних справ царя стало заснування Санкт-Петербурга. Це, мабуть, найкраща і найбільш широко відома пам’ять про Петра 1, яка тільки могла бути. Будівництво міста велося з 1704 по 1717 роки. Вже в 1712 році він був проголошений новою столицею Російської держави. З Москви сюди перевели царський двір і всі офіційні установи.
Для Петра 1 Санкт-Петербург був стратегічно важливим проектом. Дослідники вважають, що, перенісши столицю в місто на Неві, правитель здійснив політичне і просторове втілення ідеї культурно-державного “эксцентризма”. Адже в той час місто формально знаходився на території Швеції. Саме в цьому і полягала ця ідея, коли центр культурного та релігійно-політичної моделі виносився за межі держави. Цією дією російський цар здійснив поворот до Європи. Підстава Санкт-Петербурга стало одним з головних подій епохи Петра 1. З тих пір нова столиця сприймалася як західний місто, в противагу східній Москві.
Відомо, що в останні роки життя здоров’я імператора похитнулося. Імовірно, він страждав від сечокам’яної хвороби, яка ускладнювалася уремією. У жовтні 1724 року він, всупереч порад медиків, відправився оглядати Ладозький канал. В районі Лахті йому довелося стояти по пояс у воді, рятуючи бот з солдатами, який сів на мілину.
Ця подія остаточно підірвало його здоров’я. Але він продовжував займатися державними справами, незважаючи на посилюються болі. У січні йому стало настільки погано, що імператор розпорядився встановити похідну церкву по сусідству зі своєю спальнею. 22 січня він висповідався.
28 січня Петро помер у страшних муках.
