Історія появи
Перша згадка про намір виділити цю особливо охоронювану територію з’явилося ще в 1990 році. Положення про національному парку “Ладожские шхери” входило в постанову про створення мережі природоохоронних територій у Карельській АРСР. Зокрема, в ньому зазначалося, що нові ООПТ необхідно створювати, у першу чергу, в Приладожжі. Про це докладно розповідають екологи з карельської природоохоронної організації “СПОК”, які багато зробили заради появи цього національного парку.
У 1994 році уряд республіки Карелія схвалив ініціативу щодо створення нацпарку на території 84 тисяч га. В цих межах вже тоді була значно обмежена будь-яка господарська діяльність. На наступний рік внесли ідею збільшити територію парку до 123 тисяч га, і її одразу ж підтримали.
У 1999 році до даної ініціативи приєднався проект TACIS. У Сортавале було організовано муніципальне підприємство “Ладожские шхери”, яке безпосередньо підпорядковувалося місцевої адміністрації. Воно відповідало за підготовку до організації парку. Свій внесок у фінансування цих територій вніс Європейських Союз, який виділив на облаштування три з половиною мільйона євро.
У 2001 році на землях, які передбачалося відвести під заповідні, була припинена видача ділянок під дачні кооперативи. Раніше така практика вже існувала. При цьому, за даними місцевих екологів, дачні ділянки продавали ще на протязі декількох років до порушення прийнятого закону. Ситуація ускладнилася, коли закрилося підприємство “Ладожские шхери”. Після цього вся робота фактично забуксувала.
До проекту національного парку повернулися тільки в 2007 році. Створення “Ладожских шхер” було включено у схему планування розвитку республіки Карелії. Причому передбачувану площа особливо охоронюваної природної території збільшили до 220 тисяч га. Тоді ж прийняли рішення про те, що майбутній парк стане національним, а не природним, як передбачалося раніше.
Протягом наступних десяти років територія вірогідною охоронної зони увесь час скорочувалася. Зокрема, виключили землі сільгосппризначення, розірвали договори оренди лісових ділянок, які надавалися під заготівлю деревини, а також територій, які вважалися мисливськими угіддями.
У кінцевому рахунку, площа парку становила 122 тисяч га.
