Смутний Середньовіччя
Оскільки місцевим жителям довелося оборонятися від колонізаторів аж до XX століття, часто історія Марокко в книгах описується як постійний процес воєн і міжусобиць. XVI-XVII століття прийнято називати золотими для держави, саме тоді воно пережило колосальний підйом і досягла максимально можливого могутності на континенті. Війська марокканців взяли в полон імперії Сонгай – найбільшого постачальника золота і солі в регіоні, і тим самим на кілька десятків років поставили у залежність всі інші держави по сусідству.
У XVI столітті правителі Марокко зуміли повернути більшу частину захоплених колонізаторами земель шляхом кровопролитних воєн. У той же самий час кордони держави істотно розсунулися на південь і захід, в майбутньому виявилося, що це ненадовго. На початку XVII століття всередині держави почалися внутрішні війни і конфлікти, що істотно послабило його позицію на міжнародній арені. На країну почали часто нападати, особливо це стосувалося прикордонних районів, що негативно позначалося на правлячої династії Саадитов.
Після чергового змови перший знатний рід правителів був повалений і на престол зійшла династія Алідів, яка залишається там до цих пір. Один з її представників – Мулей-Іслам, що вважається символом деспотизму в Марокко, в історії країни не було більш жорстокого і кровожерного правителя, ніж він. Його наступники постійно вели війни через престолу, що ще більше послаблювало і без того змучену і бідна держава. Відносного порядку вдалося досягти тільки в початку XIX століття, коли до влади прийшов Мулей-Сулейман, зацікавлений у запровадженні європейської культури на території країни.
Історики стверджують, що Марокко являло собою в XVII – XIX століттях саме справжнє піратське держава, оскільки в більшості населених пунктів фактичною владою були моряки, грабують проходять повз суду. Паралельно з цим дипломатична політика країни завжди була на висоті, зокрема, вона першою визнала незалежність США наприкінці XVIII століття.
